Цієї зими Бердичівському міському Палацу культури імені О. Шабельника виповнилося 35 років. Народний аматорський оркестр духових інструментів «Прогрес» – старійшина серед інших колективів. Ось уже понад півстоліття його музика об’єднує людей різних поколінь, надихає, додає сил та віри, живить надією і дарує свято…
Коли розливаються мелодії духового оркестру, на площах та в парках збираються люди. У чарівних звуках – радість і печаль, захоплення та ніжність, розставання і зустріч, освідчення в коханні та спогади, торжество гармонії і сили. Духовий оркестр спиняє час та підкорює серця..
Історія народного аматорського оркестру духових інструментів: рух, творчість, згуртованість і досягнення
1970-й рік. Здається, це було недавно і в той же час – давно… Саме тоді народився колектив, створений з ініціативи колишнього директора заводу «Прогрес» Олексія Шабельника. Духовий оркестр впевнено стартував, і вже через два роки здобув перемогу на обласному конкурсі-огляді та зазвучав на рівні України. Як розповідають міські дослідники на веб-сайті «Мій Бердичів» (http://berdychiv.in.ua/), історія колективу сягає післявоєнних років, і вперше він був заснований у 1947-му: «…Проіснував оркестр лише з десяток років. Більш вдало спробу прогресівці повторили у 1970 році, коли створили новий духовий оркестр із невеликого колективу з 12 музикантів, якими керували спочатку В. Г. Бондарчук, потім Б. С. Векслер. Взявся за цю справу відомий у Бердичеві музикант Михайло Бараш. Він же й став першим очільником оркестру, керував колективом до 1986 року». До речі, у заводському оркестрі грав на тромбоні і студент машинобудівного технікуму Михайло Юр’єв – у майбутньому генеральний директор підприємства. У 1980-му духовий оркестр отримав почесне звання «народний». З 1986-й по 1992-й рік його очолював Веніамін Балясников. Він запросив Анатолія Тетьоркіна – свого друга, з котрим разом служив в армії, і чудового трубача грати в колективі. Паралельно той був керівником дитячого духового оркестру. Веніамін Балясников залишив Бердичів, і Анатолію Григоровичу запропонували очолити оркестр. А колектив був непростий, отож чоловік не наважився дати згоду.
Прийшов колишній військовий диригент Михайло Черепанов, який пропрацював менше року. Анатолія Тетьоркіна попросили тимчасово прийняти оркестр. Умовили на три місяці, а керує вже близько 30-и років… Анатолій Григорович згадує, як залучав до репетицій своїх вихованців із ПТУ № 12 та школи № 14. Склад оркестру зміцнювався, поповнювався новими учасниками… За виконанням кожної мелодії стояли велика праця, терпіння і, звичайно ж, любов до мистецтва. Духова музика була затребуваною на святах та урочистих подіях. У складні для заводу «Прогрес» часи за сприяння міської влади оркестр вдалося зберегти… У 2007-му році Анатолію Тетьоркіну було присвоєно звання «Заслужений працівник культури України». Народний аматорський оркестр духових інструментів «Прогрес» – незмінний учасник оглядів-конкурсів різних рівнів, багато разів нагороджений Грамотами і Дипломами. Географія його творчих виступів охоплює різні міста: Бердичів, Житомир, Рівне, Іршанськ, побував колектив і за межами України – у Болгарії та Польщі. Хронологія досягнень оркестру доволі насичена. Він багаторазовий переможець обласного конкурсу духових оркестрів в смт. Володарськ-Волинському (нині – Хорошів), декілька років отримував Гран-прі цього конкурсу, у 2010-му р. був нагороджений Почесною грамотою Президії українського фонду культури за підписом академіка НАН України, на той час голови УФК Бориса Олійника, у 2011-му р. став переможцем творчих звітів районів і міст Житомирської області. Під час виступу та на заключному концерті кращих колективів Житомирщини Анатолій Тетьоркін диригував зведеним оркестром духових інструментів. Він об’єднав 5 бердичівських колективів: «Прогрес» МПК ім. О. Шабельника, колегіуму № 14, музичної школи, педагогічного училища та військовий 26-ї Бердичівської артилерійської бригади. У 2020-му р. колектив був нагороджений Дипломом Всеукраїнського фестивалю «Житомирська вежа»… Учасники оркестру пам’ятатимуть виступ на сході України. Вони грали для наших воїнів-захисників у рік 10-річчя 26-ї Бердичівської артбригади, влітку 2014-го. Був не один концерт у польових умовах, під палючим сонцем. І досі музиканти згадують неймовірно смачні польову кашу та борщ, якими їх пригощали…
Колектив і його керівник чимало разів отримували нагороди на щорічній церемонії відзначення перемог, досягнень та здобутків бердичівлян. Його виступи – окраса різних міських святкових програм. Духовики радують слухачів, створюючи особливу атмосферу на сцені МПК ім. О. Шабельника, площі Мистецькій, у парку культури і відпочинку, на дворових майданчиках… Восени оркестр мав святкувати своє 50-річчя, але через карантинні обмеження ювілейний концерт перенесли на більш сприятливий час.
Анатолій Тетьоркін – диригент і серце народного аматорського оркестру духових інструментів
Музика захопила Анатолія Тетьоркіна ще змалку, коли він грав у дитячому самодіяльному оркестрі, і більше не відпускала. Закінчив школу, а потім – Житомирське культосвітнє училище. На початку 70-х життєві шляхи привели його до Бердичева. Талановитий трубач грав у військових оркестрах: 4 роки на Елінгу, а потім – у м. Хмельницькому. Як кажуть, труба кликала, а душа прагнула туди, куди вела доля. У 1981-му він повернувся до Бердичева і став керівником духового оркестру та ВІА «Сузір’я» у ПТУ № 12. Ансамбль посідав перші місця в обласних конкурсах. З нього вийшла і майбутня солістка гурту «Метроном» Світлана Скрицька. Багато років Анатолій Тетьоркін працює у ЗОК №14. Відданий своїй справі професіонал розвиває таланти юних інструменталістів в оркестрі духових інструментів ЦПО ім. О. Разумкова, який був заснований на базі загальноосвітнього колегіуму. Керівник гуртка виплекав чимало талановитих музикантів. Талант, професійні здібності, організаторські вміння і велика самовіддача цієї творчої людини допомагають колективу оркестру духових інструментів рухатися вперед і досягати успіхів. Про музику та улюблене дітище Анатолій Григорович може розповідати годинами:
– Музика – це моє життя. Духова музика сповнена особливої енергетики. Коли грає оркестр, відчуваєш і хвилювання, і гордість, і натхнення. В репертуарі нашого колективу – різноманітні твори: від класичних до естрадно-джазових, які подобаються людям різних поколінь. Останнім часом оркестр грає у стилі біг-бенд…
– Який твір можна назвати візитною карткою оркестру?
– «Carnival del Soul» Джеймса Свірінгена. Кілька років починаємо ним свої виступи. «Карнавал» заряджає позитивом, зближує та налаштовує на діалог…
– Віковий діапазон музикантів досить широкий…
– Колектив об’єднує 20 учасників різного віку. У нас грають справжні професіонали, однодумці, яких об’єднує любов до музики і прагнення до спілкування. Це викладачі та вихованці Бердичівської музичної школи, колишні військові. Працювати з ними цікаво. Всі розуміють, що гра в оркестрі духових інструментів – не лише задоволення, а й велика відповідальність. Є такі, котрих можна назвати ветеранами оркестру, є зовсім юні. Найстаршому Станіславу Стефанчишину – 72 роки, наймолодшому Роману Залюбовському – 15. У нашому чоловічому колективі є дві представниці прекрасної статі – Зоя Грицанюк (флейта) і Світлана Брацук (валторна)…
– Як часто проходять репетиції?
– Зазвичай збираємося двічі на тиждень – у понеділок та четвер, по три з половиною години відточуємо майстерність. Карантин, на жаль, вніс свої корективи. У нашій групі у Viber постійно спілкуємося. Скучаємо за повноцінними репетиціями, концертами, аплодисментами, які стимулюють. Сподіваємось, що незабаром працюватимемо за звичайним графіком…
– Яких правил Ви дотримуєтеся в житті і творчості?
– Бути справедливим. Намагаюся ставитися до оточуючих демократично і в той же час вимогливо, прислухатися до порад інших, але й мати власну думку у прийнятті правильних рішень.
– Ви володієте практично всіма духовими інструментами. Труба – улюблений. Музика звучить у Вашій родині?
– Дружина Тетяна Михайлівна має гарний голос, колись була учасницею художньої самодіяльності, співала. Дочка Олена, вихованка Бердичівської музичної школи, та мій зять Сергій Моргун закінчили Київську консерваторію. Син Євген грає на саксофоні, у школі був учасником дитячого оркестру, також грав на ударних інструментах в оркестрі заводу «Прогрес». Маю четверо онуків: 18-річний Ілля – студент 2-го курсу Київського державного музичного училища ім. Р. М. Глієра, Софія закінчила музичну школу, навчається у педагогічному коледжі, співає в хорі. Данило – учень музичної школи, грає на ударних інструментах. Маленькому Адріану лише 2 роки, але вже наспівує! Коли всі приїжджають додому, співаємо на декілька голосів…
Грай, оркестр…
Складно передати словами той настрій, який ми відчуваємо, слухаючи виступ народного аматорського оркестру духових інструментів «Прогрес». Його мелодії переносять у світ спогадів, високих почуттів, мрій і фантазій. Кожен виступ цього колективу – завжди свято. Баритоніст Станіслав Стефанчишин серцем зрісся з оркестром, в якому грає з 1998-го року: «Хоч ми і різновікова команда, але творчість, спільні інтереси здружили нас. Для мене молоді музиканти – наче діти»». Саксофоніст Микола Горай в оркестрі – з 2009-го року. Колишній військовий відгукується про колектив лаконічно, але виразно: «Відмінний в усіх сенсах цього слова! А керівник для нас став рідною людиною!» Декілька років грає на флейті в оркестрі Зоя Грицанюк, викладач музичної школи. У чоловічому колективі працювати цікаво і просто, говорить бердичівлянка: «Головне – майстерність та володіння інструментом, взаєморозуміння і теплота людських стосунків». Наймолодший серед музикантів – 9-класник Роман Залюбовський – із захопленням говорить про улюблене заняття: «Труба подобається своїм звучанням, яскравим тембром. Можна виплескати свої емоції, а це допомагає мені справлятися зі своєю непосидючістю. Спочатку на репетиціях було важко, але з кожним кроком стає все цікавіше. Велике значення мають авторитет і професіоналізм нашого керівника. Власним прикладом Анатолій Григорович учить любити і розуміти музику, бути цілеспрямованими, терплячими та наполегливим…»
Духовий оркестр, один із найстаріших у місті, але вічно молодий, бадьорий та енергійний, можна слухати нескінченно. Його хвилюючі та надихаючі мелодії не залишають байдужими. Хтось сказав, що «у духової музики і душі один корінь – «дух». І подих її – чистий, світлий, легкий – живий подих радості…
Фото – з Інтернет-ресурсів
