Вчора в найбільшій аудиторії Бердичівської художньої школи знову зібрались батьки її вихованців та люди, яким доля цього мистецько-освітнього заходу небайдужа. Організаторами цієї зустрічі стали окремі депутати міської ради, які об’єднались в робочу групу із з’ясування причин та потреб негайного переїзду художньої школи.
До школи прийшли депутати Павло Середюк, Костянтин Казаков, Олександр Валеня, Максим Шафранський та Анна Левандовська. Трохи згодом до них доєднався і секретар міської ради Богдан Коляда. Крім батьків сьогоднішніх учнів на зустріч прийшли і деякі з її колишніх випускників.
Спочатку Павло Середюк ознайомив батьків з хронологією подій навколо художньої школи, про які ми вже неодноразово писали на сторінках газети і сайту (1, 2, 3, 4), а потім почались дискусії. До них активно долучився ще один присутній депутат, але вже не міської, а районної ради Валерій Хмелівський.
Тоді в мене виник привід запропонувати йому, саме як депутату районної ради, а не поету-організатору літературних конкурсів, долучитися до вирішення проблеми. Адже я неодноразово писав, що найкращим і за локацією, і за оснащенням приміщенням для обох мистецьких шкіл міста могла б бути будівля Бердичівської районної ради, яку нині займає районна адміністрація та чотири сільські громади. У райраді є ще одне власне приміщення по вулиці Садовій, 3, біля міськвиконкому, яке зараз стоїть напівпорожнє.
Сьогодні долю цих будівель вирішує не якийсь начальник з Києва чи Житомира, не якась адміністрація чи партія, а саме тридцять депутатів районної ради разом з її головою Олександром Баляновим. І голова, і заступник ради – люди, які випадково з бізнесу потрапили до владних кабінетів, і навряд чи встигли за ці пару років прирости до своїх крісел. Депутати райради в більшості теж незалежні від якихось зовнішніх впливів, і від членства а раді не мають ніяких зисків. А враховуючи те, що більшість з них бердичів’яни, то цілком ймовірним є те, що підняти один раз руку і увійти цим в історію Бердичева, їм буде досить легко.
Валерій Хмелівський нічого не пообіцяв з цього приводу, а до дискусії долучився секретар міськради Богдан Коляда. Він спробував розширити межі проблеми від тріщин і старих вікон приміщень «художки» до необхідності збереження для наступних поколінь всього комплексу найбільшої історико-архітектурної пам’ятки Бердичева, але аудиторія на це не сильно зреагувала.
Це й зрозуміло, адже тут зібрались батьки вихованців школи, і їх найбільше хвилює, що їхнім дітям буде не так зручно добиратись до іншої адреси школи, вони говорили, що в разі переїзду багато дітей просто покине навчання.
І це, мені здається, корінь непорозумінь більшості зібрань, присвячених художній та музичній школі. Проблема в тому, що їх доля розглядається і проговорюється окремо від долі інших будівель та споруд кляштора-фортеці. Адже, аварійні мури фортеці знаходяться всього в кількох метрах від корпусу келій, де знаходяться обидві школи, і якщо ці мури впадуть, тоді підуть не тріщини по стінах келій, а вони просто можуть розвалитись.
Очікувати, що на ремонт цих мурів виділять гроші з державного бюджету навіть після виготовлення усіх правоустановчих документів на будівлі та землю , про які говорив секретар ради, м’яко кажучи, наївно. У держави, яка воює, і якій доведеться відновлювати третину економічного потенціалу навряд чи дійде черга до порятунку фортеці минулих воєн.
Сподіватись на міжнародні гранти можна більше, але в кого є більше спроможностей виграти їх – в чиновників міськради, які до цього часу не перереєстрували до нового реєстру жодну історичну пам’ятку, чи в католицької парафії, яка протягом тридцяти років доводить, що вони вміють працювати з європейськими грантами, навіть під час повномасштабної війни.
Вчора на зустрічі звучало, що представляючи свою концепцію розвитку пам’ятки представники парафії розповідали, що вони бачать її в майбутньому могутнім туристичним хабом, в якому будуть і монастир, і музеї, і інфраструктура для прийому туристів та паломників.
І в принципі, це дуже непогана концепція, якби в ній знайшлось ще місце для адекватного місця (даруйте за тавтологію) для художньої і музичної шкіл. Саме про комплекс рішень, які допоможуть зберегти для наступних поколінь 400-річну архітектурну пам’ятку потрібно говорити. І говорити бажано на рівні міністерств і посольств, а не в фейсбуці чи інстаграмі.
А на останок зустрічі прозвучала взагалі приголомшуюча інформація. Контракт у директорки художньої школи завершується 31 січня, тобто через тиждень. І (поки що за чутками) в продовженні його Ірині Броніславівні наразі відмовляють. Щоб не допустити такого, депутати, присутні на зустрічі, пообіцяли зробити все, що від них залежне і закликали усіх, хто їх підтримує та підтримує нинішню директорку школи прийти у вівторок на засідання позачергової сесії міської ради.
На сесії можна вирішити багато питань, але для фахових обговорень, на жаль, такий формат зібрань не завжди підходить. Секретар міської ради кілька разів за свою каденцію пробував організувати інші формати, але поки що, в якості сталої практики, вони не прижилися. Може, це саме той випадок?..
