Вона любить своє рідне Запоріжжя, де народилася, навчалася, отримала вищу освіту у державному університеті і понад 20 років пропрацювала в одній із державних структур. Її діти – комунікабельні, творчі і допитливі. Родина жила у звичайному ритмі, займалася улюбленими справами, мріяла й будувала плани. Все змінила війна, яка раптово нагрянула наприкінці лютого 2022-го року. Наша розповідь – про маленьку сім’ю з Запоріжжя, яка знайшла друзів із великими серцями у Семенівській громаді на Бердичівщині.
У мирному Запоріжжі – місті козацької слави
Світлана – юрист за фахом. Під час спілкування відчувається її багаторічний досвід роботи, вміння комунікувати та відчувати співрозмовника. Жінці вдається справлятися з власними емоціями, але її великі красиві очі не можуть приховати почуттів та хвилювання. Розвинена професійна пам’ять зберігає епізоди і події нещодавнього минулого – будні, які раптово та безжально змінило російське вторгнення в Україну.
Фраза «життя до війни і після» закріпилася в нашій мові. У мирному Запоріжжі – сучасна затишна квартира, улюблена робота, сім’я, друзі та колеги. Звичні побут, оточення і стиль життя…
Двадцять четвертого лютого війна увірвалася в наш спільний дім. Світлана та її рідні залишили місто не відразу. Слухали новини, постійно стежили за офіційними повідомленнями. Думалось, розповідає Світлана, Мелітополь, який із перших днів війни опинився під російською окупацією, – досить далеко. Сподівалися і вірили, говорить жінка, що незабаром усе закінчиться: «Але стала надходити інформація про скупчення російських військ у районі Василівки, на Оріхівському напрямку. З кожним днем ставало все тривожніше…» Побоюючись за безпеку дітей, школярів Саші і Сергія, 42-річна Світлана та її молодша сестра Тетяна, яка теж працює у сфері юридичних послуг, вирішили виїхати з Запоріжжя. Зв’язалися з рідними з Бердичева, і 21-го квітня оселилися в с. Іванківці Семенівського громади, де раніше ніколи не бували. У виборі тимчасового місця проживання зіграло роль те, що територія Житомирщини – неокупована.
Гостинне й мальовниче село Іванківці стало своїм…
В Іванківцях бердичівляни допомогли родині переселенців із Запоріжжя знайти просторий мебльований будинок у затишному куточку села, на мальовничій вулиці Садовій. Приїжджі розмістились, облаштували побут на свій смак, знайшли в городі грядку з полуницею та пропололи – буде соковита ароматна ягода до столу. Зручності – надворі, вода – у криниці, але містяни швидко пристосувалися до життя у нових умовах. «Раніше діти під час канікул відпочивали у бабусі, у Кам’янці-Дніпровській. Влітку місто все у квітучих садах та зелені. Воно тихе й затишне, а зараз перебуває в окупації…» – розповіла Світлана. Немає лиха без добра… Переїзд до Іванківців, говорить жінка, дав можливість оздоровити дочку та сина: «Безпека дітей – найголовніше. Тут чудова природа і свіже повітря. Умови проживання – цілком прийнятні. Люди в селі доброзичливі та щирі. Нам багато в чому допомагає керівництво Семенівської громади. Ми всім задоволені». ВБО «Український фонд “Благополуччя дітей”» відгукується на потреби вимушених переселенців, надаючи їм необхідну допомогу за підтримки ChildFund Deutschland. Світлана та її діти отримали постільну білизну, ковдри, рушники та інше. І з продуктами також немає проблем. Жінка продовжує дистанційно працювати, виконуючи свої професійні обов’язки. «Приємні люди – інтелігентні, комунікабельні та невибагливі, – зазначає староста Іванковецького старостинського округу Марія Швець. – Ми з ними подружилися. Таке відчуття, що знаємо їх давно…»
Світлана щодня телефонує рідним і друзям, розпитуючи та підтримуючи їх. У Запоріжжі ситуація залишається неспокійною. Вранці 25-го травня в обласному центрі прогриміли чотири потужних вибухи. Обстрілюють невеликі міста Гуляйполе та Оріхів і довколишні села. Майже щодня – прильоти «Градів» та артилерійські атаки. І поки ми розмовляли з жінкою, в її смартфоні не один раз лунав сигнал повітряної тривоги, що сповіщав про небезпеку в Запоріжжі. Українські захисники мужньо тримають оборону і не дають рашистам просунутися далі. В області діють партизани, які чинять спротив ворогу. З давніх часів Запоріжжя було колискою козацтва та уособленням прагнення українського народу до свободи і незалежності. Наші воїни щодня показують незламність і козацький дух, регіону допомагають країни Європи. У Запоріжжі роблять усе, щоб наблизити день Перемоги над ворогом та повернути мир.
Діти – наше все…
Брат і сестра – зовсім різні. Восьмирічна Сашенька перейшла у 4-й клас. Дівчинка – натура творча і захоплююча. Вона любить ліпити з пластиліну, малювати й створювати з паперу лялькові будиночки. І тут немає меж фантазії! Лише уявіть мініатюрні кімнатки та меблі. А ще Олександра охоче проводить час на природі, серед зелені та квітів. І в Іванківцях не забуває про улюблене заняття: з піску та землі виготовляє «смаколики» – пиріжки, тістечка і котлетки. Просто неба має власник куточок для подібної творчості. А ще рухливій та граціозній школярці подобається танцювати. До речі, у розумниці є свій канал на YouTube, на який заходить достатня кількість підписників. Маленька рукодільниця показує глядачам свої вироби і також виконує танцювальні рухи. У комунікабельній Саші явно вгадуються задатки майбутнього журналіста.
Підліток Сергій – стриманий і зовні спокійний. До війни він займався спортом – греко-римською боротьбою. Брав участь у змаганнях, але, на жаль, зараз доводиться робити перерву. Проте 13-річний хлопець і в Іванківцях знайшов друзів, з якими грає у футбол. Сергій із дитинства конструює з LEGO. Втілюючи свою фантазію та цікаві ідеї, збирає всюдиходи і роботів. Причому створює рухливі фігури, які згинаються та можуть сидіти. Зосереджено будує красиві, симетричні та функціональні моделі. Мама Світлана вважає, що з часом Сергій може спробувати себе в якості конструктора: «Син уміє концентрувати увагу і має креативні здібності. LEGO – його натхнення та скарб».
Сестра і брат навчаються дистанційно, щоранку спілкуючись онлайн з учителями… Чи є у самої Світлани вільний час для власних хобі? У Запоріжжі вона зранку до вечора працювала, нерідко вирушала у відрядження. Дозвілля – це спілкування з дітьми, говорить жінка, а стосунки з ними – довірчі та дружні. Дочка і син діляться з мамою своїми думками, переживаннями та проблемами. Нині, коли ритм життя дещо інший, є можливість більше перебувати поруч із дітьми. Сашеньці Світлана допомагає з уроками, а Сергій справляється з завданнями самостійно. Обидва адаптувалися до нових умов. На дитячому майданчику дівчинка залюбки грає з подругами, ну а її брат знайшов місце, де може кататися на скейті, який привіз із собою…. «Діти повинні жити у світі краси, гри, казки, музики, малюнка, фантазії, творчості» (Василь Сухомлинський).
Всупереч війні життя продовжується. Відступають страх та розгубленість, люди не тільки втрачають, а й знаходять – допомогу і підтримку небайдужих сердець…
Родина з Запоріжжя мріє про повернення додому. І дорослі, і діти вірять, що кожний день наближає Перемогу. І не треба опускати руки та впадати у відчай. Борімося – поборемо «і покажем, що ми, браття, козацького роду…».
