Літературний спадок Михайла Старицького живе і квітне серед українських поціновувачів високої полиці. З юних років учні гуманітарної гімназії № 2 навчені плекати українське слово та рідну культуру. Та шанобливе ставлення до власної культури ніколи не заважало поважати й інші. «Але ж чекайте, — скажете ви, — до чого тут єврейство, якщо в комедійній п’єсі “За двома зайцями” йдеться про штучно русифікованих українських містян?». А хто сказав, що творчий процес взагалі скінченний? І що він закінчується, коли автор твору ставить останню крапку у рукописі?..
Минувшина завжди з нами
Бердичів має багатогранну історію, сповнену в тому числі і єврейськими сторінками. У старих районах досі збереглися будинки, побудовані за принципами одеських двориків, і вони посідають особливе місце в серці кожного корінного бердичів’янина. Ці будівлі мають такий щемкий історичний флер… Задивишся трохи довше на котрийсь із них і здається, що от-от тьотя Циля визирне з балкона, аби голосно повідомити сусідам, що її Сьомочка знову «робить їй нерви». Негласний рейтинг найбільш відомих таких своєрідних будинків очолює, безумовно, Торгова, 4.
Ця адреса не так давно прославилася на всю Україну — у 2005 році вийшов у світ містичний роман Марини Гримич «Фріда», майже усі дії якого розгортаються якраз у цьому бердичівському будинкові. А шанувальники театрального мистецтва не просто добре пам’ятають, а радше ніколи не забудуть той фурор, який спричинила прем’єра однойменної вистави на сцені Музично-драматичного театру на Європейській у січні 2019 року у виконанні місцевої театральної трупи.
Театр — це любов назавжди
Цікава театральна постановка відбулася 24 квітня в актовій залі гімназії № 2. Авторкою сценарію такої оригінальної адаптації відомої п’єси виступила пані Мілада Вікторівна Мартинюк, акторами були учні, а глядачами та групою підтримки — також учні, батьки та частина педагогічного колективу, яка на цей час мала віконечко у викладацькій роботі.
Не зупиняє їх ні дощ, ні холод, ні суботній день… У свій законний вихідний, гарантований розкладом занять та власними потребами, талановиті гімназисти, учасники студії “Театральна тонація”, не лінуються відвідувати репетиції, жертвуючи особистим часом і таким жаданим скролінгом стрічок тік-тока та інстаграму в шавасані. А ще ж треба колись навчатися. Та їх цим не злякаєш! Неймовірна талановита молодь гімназії, здається, серйозно налаштована за кілька років гармонійно влитися в колектив театру на Європейській.
Колоритного Хвальковського (прототип — Голохвастов) втілив на сцені Богдан Чуб; Микитівну, ексцентричну матір Проні, — Марія Магденко. Батьки цих учнів надали величезну допомогу в організації вистави: допомогли реквізитом, слушними порадами та завітали з букетами квітів на саму виставу, аби підтримати своїх дітей.
Люди, яким взагалі не треба було докладати зусиль і щось там відігравати на сцені, це мама Шльомочки (Лада Качарян) і тато Сьомочки (Юрій Михайлик). Таких автентичних єврейських персонажів годі й шукати. Той фантастичний момент, коли щирі євреї зі своєю фірмовою говіркою ще й чудово послуговуються українською мовою.
Красуню Галю, що швиденько дала відкоша сумнівному залицяльникові, зіграла мила й тендітна Анна Коваль у стилізованому українському строї.
На окрему згадку абсолютно доречно заслуговує загальний антураж вистави та вбрання персонажів. Усі ми знаємо, що шкільні театральні колективи не мають у своєму розпорядженні роздутого фінансового фонду на костюми та реквізит. Усе доводиться збирати світом, в кого що є. Було надзвичайно приємно спостерігати, що актори десь-таки віднайшли по-справжньому кошерні сукні та сорочки. Дівчата мали в них просто неперевершений вигляд. Особливо приголомшливою видавалася сукня Розочки (Єлизавета Гудецька), яка неймовірно їй личила. До речі, це вона була ідейною натхненницею вистави, запропонувавши поставити щось саме із запальним єврейським колоритом.
В унікальний вайб з елементами одеського привозу актори зуміли ненадовго занурити свого глядача. Чималу роль у цьому відіграла ретельно підібрана музика та пісні, що якнайкраще передавали дух тієї епохи (кінця ХІХ — початку ХХ століття). Та і як могло бути інакше, коли цією справою опікувалася педагогиня з абсолютним музичним смаком та чуттям. Тепер грайлива пісня про бублики у стінах гімназії має усі шанси стати маленьким шалапутним шлягером.
А в якийсь момент вистави глядачі були практично шоковані виконанням усією трупою пісні на їдиші — аж такого серйозного підходу в рамках шкільної вистави та вживання в роль не очікував ніхто.
Пані директорка Ірина Юліанівна Толочко була розчулена силою талантів вихованців гімназії. Після завершення вистави вона взяла слово і щедро дарувала теплі слова подяки усім учням за неймовірні емоції, що їх вони з такою невимушеністю презентували глядачам.
Юні актори з неперевершеним почуттям гумору
На запитання, кому що сподобалося найбільше, відповіді були різними: від захопленого “Чудово було грати саме з цими людьми”, “Проживати свої ролі на повну”, “Наша найкраща викладачка” до жартівливого “Смачні бублики”. До речі, по секрету мені повідомили, що перша партія реквізитних бубликів була знищена зголоднілими акторами ще до генеральної репетиції, лишилася на згадку тільки стрічка, на яку колись вони були нанизані. Друга партія, яка-таки дожила до прем’єри, охоронялася вже з підвищеною ревністю. Але по завершенню вистави й вона стала жертвою молодих організмів, які опісля публічного виступу були підступно захоплені коктейлем з адреналіну та кортизолу. Фотодокази додаються:
Після вистави вдалося трохи поспілкуватися з акторами, і одразу впадає в око, що вони дійсно в захваті від усього, що роблять. Їхні очі палають несилуваним азартом, а самі вони переповнені фантастичними враженнями та енергією.
Найбільш лаконічно, та від цього не менш вдало, працю «Театральної тонації» оцінив учень 10 класу фразою: «Мені такі сподобалося». Здається, це і є успіх по-бердичівськи.
А зовсім нещодавно ці ж актори презентували виставу, присвячену особистості й творчості легендарної художниці Марії Приймаченко.