Сучасну історію Ромео і Джульєтти показали юні актори шкільної студії «Театральна тонація» Бердичівської міської гуманітарної гімназії № 2. У перший день весни вони представили свій погляд на кохання в реаліях війни крізь призму шекспірівської класики.
Від класики до сучасності
Ідею вистави запропонували самі гімназисти. Учитель мистецтва, кандидат педагогічних наук, художній керівник шкільної студії «Театральна тонація» Мілада Мартинюк втілила творчий задум. Переосмисливши відому історію, створила сюжет, в основі якого – вигадані події. Деякі співпадають з реальними і взяті з життя героїв нашого часу. Імена персонажів залишили без змін. Їх любов проходить крізь випробування та виклики, вона сильніша за війну… В образах головних героїв – старшокласники Богдан Чуб та Марія Магденко. На думку юнака, кохання непідвладне часу: «Імена Ромео та Джульєтти стали символами відданої любові. Твір Шекспіра, написаний понад чотири століття тому, хвилює і досі…» «В деяких сценах грати було непросто – пережити і передати емоції Джульєтти: хвилювання, відчай, біль…», – поділилася Марія. Гімназистці, як юній дівчині з Верони, ще немає 14-и, виповниться за три тижні. Сучасні герої, розповідають гімназисти, мають спільні риси: внутрішню силу, рішучість та цілеспрямованість…
В актовій залі – люди різного віку: молодь, педагоги та батьки. Перед початком прем’єри вистави – короткий монолог сценариста, режисера-постановника та музичного оформлювача Мілади Мартинюк і питання, звернене до глядачів: «Які вони, сучасні Ромео та Джульєтта? Чи вміють любити так глибоко, боротися за своє кохання і зберегти його?»
А згодом прозвучав емоційний пролог до вистави: «Наша молодь – унікальна. З перших днів війни вона стала на захист Батьківщини. Юнаки і дівчата боронять країну від ворога. Згуртованість українського народу – наша сила. Ми об’єдналися заради Перемоги, заради миру та щасливого майбутнього».
Інтерпретація відомої шекспірівської трагедії – це можливість пережити безсмертний твір по-новому, відчути його вічну актуальність, пропустити через серце свої думки і побачити красу через кохання.
«І ті слова в новій любові й досі. Звучать так само на новий мотив…» (Вільям Шекспір)
Вистава почалася. Мінімум декорацій і маса емоцій, які співпереживає глядач. Реалії війни – пункти незламності, групи волонтерів. І слова Ліни Костенко: «Кохання вдаряє в душу». Пів години акторської гри, пів години, які вмістили історію великого кохання: зустріч Ромео і Джульєтти, котрих рідні називали просто: Ромчик та Джулія, спілкування закоханих в месенджерах і рішення батьків: віддати дівчину заміж за перспективного Паріса зі статками, який забезпечить безтурботне життя за кордоном. Але Джульєтта хоче жити в Україні разом із коханим Ромео, допомагати тим, хто цього потребує… Втеча героїні з весілля – вчинок сильної, вольової дівчини.
За сюжетом Ромео йде захищати Батьківщину. В країні – війна, він має боронити рідну землю: «Хто, як не я». Богдан у ролі шекспірівського юнака – переконливий та щирий. Давня історія ожила, набувши нового життя…
Події розвивалися швидко. Меркуціо, кращий друг Ромео з юних років, повідомив дівчині трагічну звістку про загибель на фронті її коханого. Проникливо-зворушлива, природна гра гімназистки. У пам’яті Джульєтти – слова Ромео: «Я скоро повернуся. Ми будемо разом до самої смерті…»
У виставі про кохання органічно переплелися поезія та музика. Ліричні вірші Мілади Мартинюк створюють особливий настрій, звучать, як власні думки глядачів, набуваючи свого голосу, випромінюючи емоції: «Йому було лиш двадцять два, а крил летіти вже немає…» Ці поетичні рядки авторка присвятила загиблому воїну-випускнику.
З уст акторів лунала популярна сучасна пісня-присвята тим, хто боронить нашу країну:
Вітер підіймав в небо дим..
Вічна пам’ять тим, хто загинув молодим…
Вітер підіймав в небо дим, в небо дим
І душі всіх героїв разом з ним…
Хвилина мовчання… Схилені у скорботі голови… Сльози в очах…
Завершальні епізоди. Звучить життєстверджуюче, щире, оптимістичне: «Коли закінчиться війна, ми відбудуємо країну. Україна переможе!» Акторська гра увінчана вдячними глядацькими оплесками – гімназійна театральна весна розпочалася емоційною прем’єрою, що не залишить байдужими…
Вірші, які почув глядач, – із поетичної збірки Мілади Мартинюк «Який прекрасний білий світ!». Її перша презентація відбулася місяць тому у міській бібліотеці для дітей. Напередодні народилася нова поезія, яка перегукується з ліричним настроєм вистави: «Хмаринки в небі – душі їх, які тут, на землі, оберігають, дають наснагу далі жить…»
Акторів «Театральної тонації»об’єднує любов до мистецтва. Шкільна студія робить маленькі, але важливі кроки на своєму творчому шляху. До нових хвилюючих зустрічей на виставах, які торкаються душі…
