У суботу, 5-го листопада, виставкова зала Музею історії м. Бердичева перетворилася на театральну вітальню. Шанувальники Мельпомени потрапили на зустріч із тими, хто створює вистави.
Читайте нас на Telegram // Facebook // Підтримати РІО //
Гості вечора – не лише міські режисери, художник-сценограф та актори, а й школярі, які мріють пов’язати своє життя зі сценічним мистецтвом. Завдяки ініціативі директора Музею історії м. Бердичева Наталії Захарчук, ентузіазму дуету місцевих краєзнавців Володимира Сінчука та Мілади Мартинюк стала можливою зустріч представників різних поколінь, об’єднаних любов’ю до театру. Учасники не поспішаючи розсаджувалися по місцях: посмішки, вигуки, обійми… Тема спілкування – «Театральне мистецтво Бердичева: минуле та сучасне».
Мова театру зрозуміла всім, не любити його, не захоплюватися ним неможливо. Це особливий і прекрасний світ, де все незвичайно. Він є відображенням нашого життя і, по суті, – самим життям.
Зародження та становлення театру у Бердичеві має цікаву історію, розпочав екскурс у минуле Володимир Сінчук: «Наприкінці 18-го століття була створена польська трупа. Розвивався у Бердичеві і театр єврейський. Перша афіша про його виступи з’явилась у 1875-му році. Активний розвиток театрального життя у Бердичеві на початку 19-століття пов’язаний з іменем місцевого лікаря, підприємця, мецената – уродженця міста Давида Шеренціса. Він придбав одне приміщення і перебудував його на міський театр. Урочисте відкриття відбулося 27-го грудня 1911-го року. Восени 1959-го тут став діяти міський Будинок культури, з 1996-го року – районний БК. У наші дні, у 21-му слітті, розпочалася реконструкція пам’ятки архітектури місцевого значення – 14-го січня 2018-го року було відкрито оновлений музично-драматичний театр на Європейській».
У міському театральному літописі – прізвища письменників, які залишили нам у спадщину драматичні твори: Фрідріха Горенштейна, Миколи Косміна і Михайла Степанюка. Під час відеопрезентації спливали яскраві події, знакові дати, зворушливі історії та імена місцевих акторів минулого: Володимира Солтуса, його дружини Діни Семенюк, Надії Давидової, Олексія Хільченка… Йшлося про театральну стежину життя Катерини Сальви, виставку картин з ескізами декорацій художника-сценографа Валерія Кулавіна, прем’єру вистави за романом Марини Гримич «Фріда» у Бердичівському музично-драматичному театрі на Європейській (режисер – Валентина Ратушинська).
На його сцені глядачі побачили вистави «Чоловік з Рангуна» (режисер – Анастасія Сердюк), яка отримала нагороду III Фестивалю українського аматорського театру «День Театру» за зіграний акторський ансамбль, «Крупний виграш, або 200 тисяч» (режисер – Алла Садковська), «Любов до смерті» (режисер – В’ячеслав Давидюк) та моновиставу «Треба дожити до завтра» відомого актора театру та кіно Дениса Гранчака, автора ідеї та режисера спектаклю за п’єсою «Той, хто прокинувся» Святослава Супрунова. Нині актор Одеського академічного українського музично-драматичного театру ім. В. Василька (за народженням – бердичівлянин) захищає Україну. Учасники зустрічі в Музеї історії м. Бердичева передивилися відеозапис постановки: уривок п’єси «Бердичів» Фрідріха Горенштейна (режисер – Алла Міщук), де грали актори-аматори, і, до речі, – краєзнавець Володимир Сінчук. Під час театральної зустрічі він поділився думкою: вулицю Лілії Карастоянової варто перейменувати, назвати на честь засновника міського театру Давида Шеренціса.
Присутні по черзі включалися в діалог, відкриваючи віконця у театральне життя міста. Уродженець Бердичева, художник-сценограф Валерій Кулавін, якого повязують 30 років творчості з Житомирським академічним українським музично-драматичним театром ім. Івана Кочерги, з 2018-го створює «обличчя» вистав у нашому міському театрі. Валерій Миколайович згадував той час, коли мріяв про його відкриття, і це стало реальністю: «Чимало праці вклала Валентина Євгенівна Бабич, тоді керівник театру. Прийшли працювати чудові , талановиті люди… Бердичівські і приїжджі глядачі залишають позитивні відгуки про театр та гру акторів. Але війна внесла свої корективи… І завдання культури – підтримувати дух українців».
Занурюється у спогади Валентина Ратушинська, режисер Бердичівського музично-драматичного театру на Європейській, керівник зразкового театрального гуртка «Трамвайчик» ЦПО ім. О. Разумкова: «У 2011-му прочитала «Фріду» і промовила: «Це можна було б поставити». Сказане втілилося в життя через кілька років. Роман потрібно було перетворити в драматичний твір, зробити сценічну трансформацію епічного твору… Перший показ – 49 учасників. Відбулося шість вистав, і всі – з аншлагом! У пам’яті – такий глядач, як Сергій Речич, який міг відверто плакати, дивлячись спектакль, відчуваючи його дихання. Геніальна людина!» «Чим заворожує театр? – замислюється режисер та актриса Анастасія Сердюк, котра у виставі «Фріда» зіграла роль головної героїні, успішної бізнес-леді Ірини Ревуцької. – Живим спілкуванням. Кожна вистава дихає по-своєму. Актори і глядачі проживають її разом… Буде Перемога, буде театр, життя переможе». «Протягом п’яти років у музично-драматичному театрі на Європейській побувало чимало зірок українського театрального мистецтва, – нагадала директор МПК ім. Шабельника О.А. Валентина Бабич. – Відбулися й свої вистави. Театр дав поштовх до подальшого розвитку театрального мистецтва в місті. У Бердичеві діють народний аматорський театр міського Палацу культури та молодіжний театр «Ідейники» (режисер – Олег Яценко) МПК ім. Шабельника О. А., який серед інших 35-и колективів – професійних та аматорських – візьме участь у Марафоні сучасної драми, оголошеному Національною спілкою театральних діячів України. І 11-го листопада буде читати п’єсу для дорослої аудиторії. Прихилюністю глядача коритуються вистави театральної студії «Notes de Vita»(режисер – Анастасія Сувейка), яка існує при благодійній організації «Кармель». Наше місто має великий культурний потенціал». Бердичівлянки, харизматичні акторки-аматорки Лариса Сердюк та Олена Тригуб, внесли в розмову нотки гумору…
Театр – це радість та любов, захоплення сердець і хвилювання, мужність та осяяння… Олександр Грушківський і Богдан Оранський, вихованці зразкового гуртка «Трамвайчик» ЦПО ім. Олександра Разумкова, дякували своєму керівнику Валентині Ратушинській за унікальний дар побачити особистість у кожній дитині, знайти іскорки таланту, підтримати їх вогник та розвинути… І жартували, розповідаючи про «посвяту в театрали»: прийшли на заняття перший раз і залишилися в «Трамвайчику», рухаючись далі… Валерію Білоногу, за освітою режисера-постановника, викладача фахових дисиплін, зацікавила культурно-мистецька подія. Тим більше, що Валентина Ратушинська – її педагог, яка свого часу готувала бердичівлянку до вступу до вишу. Зустріч у Музеї через роки – не випадкова, і в цьому є свій сенс. «Життя може водити різними стежками, але якщо театр – покликання, душа буде прагнути реалізації…» – вважає Валентина Володимирівна. Валерія пише хвилюючі вірші, в яких передає свій біль від жахіть війни у римованих рядках, свої мрії про той час, коли «зникне страх, загояться всі рани», «засяє мир нам навкруги» і «в кожну домівку прийде весна».
У березні цього року директор Музею історії міста Бердичева Наталія Захарчук привітала колег із Днем театру: «Двадцять четвертого лютого життя українців змінилося кардинально… Через війну… Але ми всі свято віримо в ПЕРЕМОГУ! Особисто я після Перемоги піду в наш Театр на Європейській…»
І будуть вистави мирного часу, і зустрічі на театральних фестивалях, і відчуття чарівництва дивовижного світу, де радіє любов та тріумфує життя…
