Кожного року у вересні Україна згадує страшні події Голокосту, коли німецькі окупанти у 1941 році жорстоко знищили тисячі представників єврейської національності, в тому числі жінок і дітей. Для Бердичева ці сторінки історії по-особливому болять та є невід’ємною і важливою частиною історії міста.
Щороку, слухаючи страшні цифри розстріляних та знищених євреїв лише за те, що вони не підпадали під нацистську ідеологію арійської раси, сльози самі навертаються на очі, бо неможливо просто усвідомити те, як знущалися над людьми, як їх катували, не шкодуючи нікого.
Нинішнє покоління лише з розповідей, з книг та історичних фактів знайомиться з цими моторошними подіями. Проте воно повинне розуміти і пам’ятати, яку жахливу ціну заплатили представники єврейської національності загинувши від рук нацистів.
Напередодні цієї пам’ятної дати у середу, 12 вересня, в приміщенні молодіжного центру «М-формації» відбулася презентація виставки «Голокост: невиплакані сльози». На організований захід завітав представник Київського освітнього центру «Простір толерантності» Мирослав Грінберг, який і познайомив усіх з представленими на виставці експонатами, коротко заглибившись у страшні події розстрілу єврейського населення у Бердичеві. Звучали також і вірші, присвячені темі Голокосту, у виконанні Марини Стражник, Регіни Шаміс, та чуттєва пісня, яку заспівала Мануела Шаміс. В кожне слово віршів та в кожну ноту пісні вслуховувалися учнів загальноосвітньої школи №1 та представники єврейської громади, які також були присутні на заході.
Моторошна статистика і свідчення очевидців звучали з презентованого на екрані фільму, який розповідав про цілеспрямоване винищення євреїв у місті. На той час, у 1941 році, в Бердичеві знаходилося гетто і 12 вересня було надано наказ знищити усіх євреїв гетта. Під час масового винищення цієї національності німці навіть не вважали за необхідне вивести мешканців з міста, аби ті не стали свідками вбивств. Це було на початку війни і Бердичів став першим містом, де вбили 10 тисяч людей одразу. О 4-й годині ранку 15 вересня загін карателів вирішив на місце масового знищення іудеїв. Поліцаї гвинтівками виганяли людей, грюкали у вікна, вибивали двері. Німці ретельно підготовили військовий аеродром за містом, замкнувши в ангарі там на ніч тих, кого не встигли розстріляти. Літаки постійно кружляли над аеродромом, аби заглушити крики людей. З 15 по 16 вересня 1941 року 20 тисяч євреїв Бердичева були розстріляні на військовому аеродромі. Найбільш жахливим є те, що земля продовжувала рухатися ще три дні, адже там знаходилися ще живі люди. Поліцаї всю ніч стерегли дітей які могли вибратися з ями, і тому добивали їх лопатами. Після закінчення цієї каральної операції комендант у рапорті писав, що все пройшло добре, але можна було зробити краще. Згодом, через 2 тижні, буде Бабин Яр, де стратять більше 30 тисяч людей за один день і проведуть цю операцію набагато ефективніше, враховуючи попередній досвід.
Розповідаючи про предмети, представлені на виставці «Голокост: невиплакані сльози», Мирослав Грінберг зазначає, що спочатку євреї не вірили у те, що їм загрожують німці, бо пам’ятали цей народ по таким відомим прізвищам, як Гете, Гейне та інших філософів і культурних людей. Він додає, що нормальній людині важко зрозуміти, як можна задля веселощів просто на вулиці вбити людину, що теж відбувалося тоді з самого початку окупації. Достеменно кількість жертв невідома, та на той час в Бердичеві жило близько 30 тисяч євреїв, ще певна кількість прийшла з окраїн міста. Можлива кількість жертв, як зазначає представник Київського освітнього центру «Простір толерантності» , десь 28 тисяч осіб, пережило Голокост в Бердичеві, як говорять, 18 осіб.
Під склом в приміщенні «М-формації» можна побачити старі фото, книги з описами того періоду, речі, приналежні єврейській культурі. Все це нагадує про криваві події Голокосту і тисячі убієнних. І кожного разу на таких заходах молоде покоління закликають пам’ятати про тих, чиї душі відлетіли у небо в ті трагічні часи і стали янголами.
