В цьому крайньому селі колишнього Бердичівського району рідко відбувається щось таке, що виводить до центру села всіх його мешканців, хіба що вибори раз на чотири роки. Але цієї суботи сюди прийшли не тільки всі, хто живе у Хмелищах, але й десятки жителів сусідніх сіл.
Під керівництвом свого старости Бориса Васильовича Шлапака жителі старостинського округу, до якого входять Скаківка, Журбинці та Хмелище об’єднались та зробили свято, яке по праву можу вважатись одним з кращих Днів села в цьому сезоні.
Підготовка до нього тривала майже місяць. Своїми руками робили сцену, їздили в ліс по матеріали для неї та прикрашання всього центру села, який прибрали так, як ніколи. До концерту готувались місцеві аматори та запрошені колективи, і він видався на славу. Народні пісні у виконанні знайомих односельчанам співачок, авторські пісні, як співали воїни АТО, акробатичні номери і на завершення – вогняне шоу.
На святі лунало чимало гарних слів у вітаннях голови Гришковецьої громади Ірени Лісової, депутата обласної ради Людмили Кицак та багатьох інших гостей, але перевершив усіх Михайло Пасічник, який напередодні спеціально написав вірша, в якому поетичним рядком змалював історію та сьогодення цього лісового села.
Хмелище
Достеменно невідомо й досі
Скільки вже нащадків є у них:
З трьох сімей село це почалося –
Пінчуків, Гриньків і Лісових.
Важко цю легенду спростувати
Хоча насправді декілька було…
Дикий хміль дерева обплітав тут,
Тож в честь нього названо село.
Й хоч воно стояло скраю світу,
Християни в Хмелищах жили:
Ще у вісімнадцятім столітті
Церкву тут добротну возвели.
Оселилась в ній любов і віра,
Правив щонеділі пан-отець,
У своїх з життя узятих віршах
Оспівав цю церкву Татунець.
Сяяла б хрестами й досі, звісно,
Бо не мала будівельних вад,
Храм же зруйнували комуністи,
Вміли вони гарно руйнувать.
Пережив народ лиху годину
Атеїзм розвіявся у млі
І вже в незалежній Україні
Відновили церкву у селі.
Звідси на Червоне шлях гарує
І «беседи» давні тут довкіл…
Хмелище Терещенка шанує,
Як одне з його сто інших сіл.
Вмів творить добро цукрозаводчик,
Хист до всього він блискучий мав:
Був і залісниці гарним зодчим,
Хутір Чорні лози заснував.
В загадках лиш відгукується болем
Те, як потім занепав цей край
Є своя історія і в школі –
Першим був учителем Шамрай…
Віковічні тут ялини й липи
Що стоять вздовж шляху як обоз,
Пам’ятають Вітрика Пилипа,
Що очолив перший тут колгосп.
Селу прадавні рани кровоточать,
Взнаки даються й зараз з давнини:
Шістдесят двоє і синів і дочок
Сюди не повернулися з війни.
У День села сказати маєм право:
Що доля наша у віках цвіла,
Шануймо днів минулих честь і славу,
Якою б про них правда не була.
Михайло Пасічник
06.10.2021 р
Для учасників та глядачів дійство промайнуло, як одна мить, адже тут була і смачна юшка, і шашлики, і все інше, необхідне для справжнього свята.