На офіційному сайті Бердичева днями було оприлюднено проєкт рішення міської ради щодо затвердження Переліку закладів, що включені до базової мережі закладів культури Бердичівської міської територіальної громади.
Таке рішення затверджується кожного року й особливо практичного значення не має. Таким чином міністерство культури буцімто охороняє заклади культури, які розташовані по всіх містах і селах України. Грошей на функціонування таких закладів міністерство не виділяє, але коли місцеві органи влади через зменшення попиту та безгрошів’я ухвалюють рішення закрити клуб у селі, де вже й жителів немає, чи бібліотеку, в яку роками ніхто не заходить, крім бібліотекарки, то тут як тут виходять на арену прокурори, які з усієї сили стараються «зберегти» право людей на читання книг чи перегляд вистав у клубі.
Коли минулого року в Бердичеві закривали кілька бібліотечних філій, то мусили чекати дозволу з Міністерства культури, немов би в Міністерстві краще знають, чи ходить хтось в ці бібліотеки, чи ні.
Цікавим є те, що згідно з Постановою Кабміну про щорічне затвердження таких переліків (цю постанову ще у 2012 році підписував Микола Азаров) передбачено облік лише державних та комунальних закладів культури. Тобто, приватний кінотеатр, музей чи приватні мистецькі студії до цього переліку вже не входять.
А ще цікавішим є те, що комунальний Бердичівський «Музично-драматичний театр “На Європейській”» теж вже котрий рік не входить до нього. Минулого року ми теж писали про цей парадокс, але в кінці 2023 року були прийняті зміни до вищезазначеної постанови Кабміну. В них було чітко роз’яснено, що, якщо заклад культури є структурним підрозділом іншого, то в Переліку просто вказуються коди основного закладу. До речі, це добре розуміють в Бердичеві на прикладі включення до Переліку філій публічної бібліотеки.
Як на мене, то існування до цього часу таких Переліків — це відлуння радянських часів, коли і культура, і освіта, і будь-що могло бути лише державним. І дуже шкода, що такими ж принципами іноді керуються місцеві чиновники в різних галузях, які вперто не хочуть помічати ні приватних лікарень, ні приватних дитсадків. Їх не помічають при розробці Стратегій розвитку міста, ні при розподілі коштів міського бюджету.
Пора вже нарешті зрозуміти, що комунальне — це лише частина загального в будь-якій галузі, а влада має опікуватись не лише тим, чим володіє, а хоча б знати і про те, що ще є в місті, чи регіоні.