І, як зазначив на початку зустрічі Макс Кідрук, він розповідав цю історію вже сотні разів. Подорожуючи країнами та континентами, він не просто торував звичні туристичні стежки, але й намагався заглибитись якомога глибше в звичаї, історії та легенди. Саме тому його захопила трагічна історія про критичне зменшення на землі популяції найшвидших у світі гепардів. В національному заповіднику Танзанії, де ще зовсім нещодавно проживали з десяток сімей цих кошачих, не змогли показати йому жодної. І лише в спеціальному реабілітаційному центрі він мав змогу погладити цю величезну кішечку.
А корінь історії в тому, що маленькі гепарденята у віці до трьох місяців мають полосу з білої шерсті на спині для того, щоб бути схожими на інших тварин африканської савани, маленьких, але яких бояться і леви, і пантери, і леопарди. Назва цієї тваринки – медоїд. Він дещо схожий на борсука чи скунса. З останнім його ріднить і спосіб захисту від хижаків – різко виділити смердючий до неможливості запах. Але що він робить після цього, не робить ніхто. Поки супротивник «оглушений» різким запахом, медоїд забігає до нього з іншого боку і відкушує ту саму частину тіла, без якої грізні хижаки стають безпомічними.
Молодий письменник не роз’яснював присутнім, для чого він розповідає цю історію, не проводив аналогій між світом тварин і людськими відносинами, тому кожен міг її розуміти по-своєму. Але про все по порядку.
В суботу в міській бібліотеці відбулась анонсована зустріч з відомим українським письменником-мандрівником Максом Кідруком. Протягом кількох місяців він запланував провести сто таких зустрічей в рамках наймасштабнішого промо-туру своєї останньої книги «Не озирайся і мовчи». Я, чесно кажучи, очікував, що бажаючих поспілкуватись з ним в Бердичеві буде набагато більше, але…
Макс розповів, що не вчився спеціально на письменника, навіть навпаки. В школі – фізико-математичний клас, потім навчання в Рівненському ВНЗ на інженера-теплотехніка, аспірантура в КПІ теж по цій спеціальності і навчання в Стокгольмському технологічному університеті. Але майбутній письменник в дитинстві та юності дуже багато читав і багато мріяв. Мріяв про подорожі, далекі країни, джунглі і моря.
Саме під час навчання в Швеції мрії почали збуватись. Він мав змогу подорожувати Європою, чим і скористався на всі сто відсотків. Але найбільшою мрією була подорож до Мексики. І, врешті-решт, ця мрія теж збулась. Перед цією поїздкою Макс знав лише два слова іспанською: «будь-ласка» і «козел». І, як зазначив на зустрічі письменник, обидва слова довелось вживати немало разів.
Після цієї поїздки він так захоплююче про неї розповідав друзям і знайомим, аж поки хтось, прослухавши емоційну розповідь, не сказав, що про це потрібно написати книгу. Сказано – зроблено. Через кілька місяців Кідрук відправив поштою рукопис до шести українських видавництв і від кожного отримав відмову.
Але потім без його дозволу його дівчина відправила тест на конкурс «Коронація Слова». «І коли після вручення на головній сцені йому статуетки за почесне друге місце він спускався до зали, в рядок стояли всі шість представників видавництв з готовими контрактами на моє ім’я і ручками, щоб підписати його», – саме так ефектно розповів про своє становлення письменником бердичівській гість, хоча перевірити, чи справді було саме так, чи це просто гарна сцена для книги, тепер важко.
Так само, як важко відрізнити правду від вимислу його останніх романів, в яких він перейшов від простого описання країн та людей до значно глибших смислів та тем. Книгу «Бот» назвали «першим українським технотрилером». Хоча раніше б її називали «науково-фантастичним романом». ЇЇ продовження «Бот. Гуаякільський парадокс» та «Твердиня» називались би «пригодницькими романами», а останні книги «Зазирни в мої сни» та «Не озирайся і мовчи» – «соціальними драмами».
Головний герой всіх книг Кідрука – молодий українець, в якому читачі, звичайно ж, взнають автора, який переживає всі пригоди сюжетів так щиро і правдиво, що ніхто і не сумнівається, що таке може статись з кожним. І лише один раз в романі «Жорстоке небо» героїнею стає жінка-українка.
Завершуючи зустріч з бердичівлянами, Макс залюбки дарував автографи на придбаних тут або принесених з дому книгах та проанонсував книгу, яка вийде лише в наступному році під назвою «Де немає бога». Книга про людей, які буцімто вижили в авіакатастрофі в Антарктиді. Я маю в своїй бібліотеці майже всі книги Кідрука, тому буду з нетерпінням чекати його новий твір.
А бердичівляни, які хочуть прочитати цікаві та сучасні книги Макса Кідрука, можуть зробити це в Центральній міській бібліотеці, хоча їх ще потрібно там застати. Адже попит на справжні книги в бердичівлян завжди був високим і дуже хочеться сподіватись, що таким він і залишиться.
