Задушевно, щиро й тепло проходила творча зустріч «Дорогою правди і любові» з поетом, письменником ,публіцистом, видавцем і журналістом Михайлом Пасічником у приміщенні КЗ «Публічна бібліотека» Гришковецької селищної ради. Знаного та шанованого земляка, заслуженого діяча мистецтв України, володаря почесної відзнаки «Честь і слава Житомирщини» вітали з 70-річчям, яке він зустрів 4-го квітня, друзі, митці, освітяни, працівники культури, учнівська молодь і вдячні шанувальники та поціновувачі таланту митця.
Кожний ранок ми дякуємо воїнам Збройних Сил України за можливість жити, працювати й творити. І квітнева подія у приміщенні КЗ «Публічна бібліотека» Гришковецької селищної ради розпочалася з подяки нашим захисникам та хвилини мовчання в пам’ять про загиблих оборонців землі української.
Михайло Пасічник – глибоко мислячий поет, який відчуває час, схоплюючи сплетіння доль та пов’язуючи невидимою ниткою події. І щиро ділиться з читачами: «У кожне завтра щось несу своє…»
Пісенний зачин творчої зустріч у бібліохрамі, як з повагою іменує заклад письменник-ювіляр, надала спілкування ліричного забарвлення. На честь винуватця хвилюючої події співав та віншував гурт «Калини цвіт» Центру культури і дозвілля Гришковецької селищної ради. Про поета найкраще розкажуть його вірші та люди, котрі читають їх та надихаються красою, образністю і силою рядків, переконана господиня бібліотеки Леся Брижук, вона ж – сценарист, режисер і ведуча програми. Голова Гришковецької ТГ Ірена Лісова назвала слово Михайла Пасічника осяйним мечем: «Господь обдарував Вас незвичайним талантом. Дякуємо, що несете людям любов та істину. Ваші твори унікальні, вони легкі та затребувані і чіпляють до глибини душі…» Очільниця громади вручила поету Подяку «за щире служіння Слову, за патріотизм та любов до України» з побажаннями: «Хай здоровиться і завжди легко пишеться. Хай сонце Перемоги якнайшвидше осяє Вашу душу та серце миром і добром!»
У відеопрезентації біографії та творчого шляху Почесного громадянина Бердичівського району Михайла Пасічника – повідомлення про його дитинство і навчання у Половецькій школі, старшу сестру в ролі домашньої вчительки, село, що «як заповідник, як музей»… Писати вірші почав у 3-му класі, а в пресі маленький учень уперше заявив про себе як художник, намалювавши портрет Тараса Шевченка в кожусі. Михайло Павлович вплітав у канву розповіді спогади та віршоване слово. Слухачі почули й першу пісню «Мій песик», яку колись створив на вірші поета композитор Олесь Коляда. В аудіозаписі звучав голос 5-річної школярки Тетяни Ігнатенко (нині відомої української співачки).
Перші літературні кроки Михайла Пасічника припали на початок 70-х років, у 1975-му з’явилася перша поетична збірка «Робота» – світла й промениста… У 1981-му – друга, «Право на дорогу». У різні роки виходять книги «Робочий день бджоли», «Хлібні заповіти», «Корабельний ліс», «Роса та іній літ і зим», «Скіфське моє Половецьке», «Рясен ряст», «Наші з Савичем дороги», «Не розминутися б з тобою», «Меди молодих медитацій», «У вільх цих кров моєї групи», «Кроки вечірнього птаха», «То – біла гарячка росії» та інші.
Під час нинішньої зустрічі Михайло Пасічник читав свої вірші, в яких – його життя, думки та почуття, в яких міркує про рідну землю, українську мову і людей праці. Розповідає з любов’ю, повагою та усмішкою про батька, котрий навчив мистецтву лозоплетіння, матір, від якої перейняв хист ліпити вареники, дружину Галину Андріївну, двох дочок та онуків…
Життя складалося по-різному: робота в редакції обласної молодіжної газети, згодом працював заступником редактора бердичівської міськрайонки, багато часу та сил віддавав громадській діяльності, був у Бердичеві першим головою міськрайонної організації Всеукраїнського товариства «Просвіта», у 2007–2017-му роках очолював Житомирську обласну організацію Національної спілки письменників України. Поет завжди серед людей, підтримуючи їх словом, зміцнюючи дух та адресуючи свої вірші-послання.
Був Чистий четвер Страсного тижня… В руках ювіляра – його книга «Четвергова сіль». Однойменна назва могутнього оберега обрана невипадково. «Поезія – це сіль на скибці буднів…», – писав Василь Моруга. Вірші Михайла Пасічника – образні й метафоричні, світлі та мальовничі і дивовижно прості та щирі: про «літа.., роки, годочки», «травневі трави», «шовковицю шовкову», «чорні черешні». Його поезій пахнуть медом, рутою-м’ятою та любистком…
Ювілейне музичне вітання на вірші Наталії Мариняк-Панасюк подарував своєму другу та співавтору численних пісень композитор Олесь Коляда. І хотілося слухати й слухати музичні твори, різні за тематикою та настроєм: про кохання і дружбу, рідний край та солдата-визволителя… «Чуттям у серці моїм тісно, їх слід на волю відпускать», – зізнається поет.
Михайлу Пасічнику зичили, «щоб писалося все життя» і «щоб в душі цвіло…» Вітали друзі, педагоги, бібліотекарі, представники Половецького старостинського округу. А ювіляр жартував, почувши через мобільний зв’язок побажання від Василя Корби, митця з Кам’янець-Подільського, що така зустріч у форматі і онлайн, і оффлайн у нього вперше. Твори Михайла Пасічника перекладені на декілька мов і зрозумілі людям різного віку. Старшокласниці Гришковецького ліцею натхненно читали вірші про «дивну країну – єдину Вкраїну», плинність часу й «будильник на вчора»…
Під час спілкування письменник презентував свою книгу спогадів «Озирнутися із прийдешнього. Мемуари», в яку вмістив синопсис життя. «Упродовж майже восьми років я пишу вірші про російсько-українську війну, як не з дня у день, то через день-два виставляю їх у фейсбуці на своїй сторінці», – повідомляє автор. Цей напрямок у його творчості – чи не найголовніший. У книзі – декілька розділів, присвячених батькам, навчанню в школі, студентству, журналістиці, письменству. У виданні чимало фотографій рідних та друзів, світлини зустрічей з відомими митцями…
Учасники події знову й знову надихалися цілющою силою та магією віршів поета, яким притаманні тонкий ліризм і мелодійність, проникливість та добрий гумор, життєва мудрість і потужні патріотичні почуття.
Ім’я автора поетичних збірок, прози та публіцистики, лауреата багатьох престижних літературних премій відоме далеко за межами Житомирщини та України. Але проживає він там, де народився, – у батьківському краї… Читаймо Михайла Пасічника, відкриваймо нове, але близьке і рідне, життєдайне та надихаюче:
Все вічне й справжнє, хоч зникоме,
Усе взамін щось віддає…
І, маючи тяжіння дому,
Потрібним буть усім і всьому –
То, мабуть, долею і є…
