Шістдесят п’ять років тому, восьмого лютого, у Бердичеві народився Віктор Пастух. У Музеї історії міста пройшла зустріч пам’яті лікаря-травматолога, кандидата медичних наук, заслуженого майстра спорту з альпінізму…
Крок за кроком до вершин…
Рідні і знайомі, наставники та шанувальники, педагоги і краєзнавці згадували людину, життя якої завжди було сходженням – у навчанні, роботі та спорті. Директор Музею історії міста Бердичева Наталія Захарчук і науковий співробітник закладу Лариса Коломієць вели невимушену та щиру розмову про земляка, якого знають, шанують і пам’ятають, яким пишаються сучасники. Віктор Пастух зростав у родині лікарів – Івана Макаровича та Надії Розумниківни. Сім’я проживала по вулиці Заводській, 44. Віктор навчався у школі № 7, згодом перейшов до СШ №1, яку закінчив із золотою медаллю. Велику роль у житті юнака зіграла вчитель біології Нінель Гребінь, яка підтримувала його захоплення туризмом, здійснюючи численні походи. Непосидючий та активний, кмітливий та енергійний хлопець любив збирати марки й цікавився театром та музикою. Одночасно відвідував заняття у музичній школі, опановуючи гру на фортепіано, був вихованцем ДЮСШ. А його наставником став заслужений тренер СРСР та України Віталій Лонський. Також займався у міському спортивно-туристичному клубі «Ентузіаст» під керівництвом Юхима Винопала і його дружини Наталії Павлівни. У 1979-му році Віктор Пастух закінчив Харківський медичний інститут, отримавши фах хірурга-ортопеда. Вже у 1986-му захистив кандидатську дисертацію, а в 1991-му розробив нову методику лікування переломів шийки стегна, якою й досі користуються лікарі. Будучи студентом, продовжував займатись альпінізмом у туристично-альпіністському клубі при виші. Згодом – у київському клубі «Зеніт», у складі його команди підкорював вершини Карпат, Паміру, Кавказу та Тянь-Шаню. Брав безпосередню участь у 20-и рятувальних операціях у горах. Останні 8 років життя Віктор Пастух присвятив підкоренню найвищої гірської системи світу – Гімалаїв. У зірковій українській команді пройшов маршрути вищої категорії складності на пік Щуровського, на Чатин, Шхельду, Асан, став чемпіоном СРСР на Ушбі, тричі піднімався на Канченджангу (1989) і сходив на Манаслу (1991), брав участь в інших гімалайських експедиціях. У 1990-му році Віктор Пастух нагороджений медаллю «За трудову доблесть», йому присвоєно звання «Заслужений майстер спорту з альпінізму». Віктор Іванович став одним із активних учасників програми «Прапор України на найвищих вершинах світу». У 1994-му році після сходження на сивоголову Дхаулагірі (8167 м) підняв прапор України на її вершині. Друзі-альпіністи розповідали про відомого у всьому світі горосходителя: «Людина комунікабельна, яка володіє англійською та французькою мовами, а ще має талант гуморити в тих обставинах, коли, здавалося б, зовсім про інше думати слід. І ще – він надійний…»
У вересні 1996-го року розпочалась експедиція українських альпіністів на Шиша-Пангму і Чоо-Ю в одному із регіонів Гімалаїв. Третього жовтня альпіністи Віктор Пастух та Геннадій Василенко почали підйом для встановлення проміжного табору перед штурмом вершини Шиша-Пангма. У ніч з 4-го на 5-е жовтня погода погіршилася: піднявся ураган, почався схід лавин, які забрали життя двох альпіністів. Пошуки зниклих виявилися безрезультатними… Перше повідомлення про загибель Віктора Пастуха та Геннадія Василенка прийшло з Гімалаїв в Україну 9-го жовтня телефаксом. Українські альпіністи й надалі продовжили реалізовувати програму «Прапор України на найвищих вершинах світу». Вони зуміли здійснити мрії загиблих друзів, через два роки після трагедії піднялися на Шиша-Пангму та встановили в базовому таборі меморіальну дошку…
Указом Президента України 1997-го року Віктор Пастух нагороджений орденом «За мужність» (посмертно). Рішенням Бердичівської міської ради одна з вулиць міста названа іменем В. І. Пастуха. ЗОШ №7, де навчався відомий альпініст, у 2006-му також присвоєно його ім’я. У музейній кімнаті історії школи створена експозиція, присвячена життєвому шляху Віктора Пастуха. Будинок по вулиці Заводській, 44, в якому народився та проживав спортсмен, включено до переліку історичних пам’яток і пам’ятних місць історії та культури на Бердичівщині. Життєвий подвиг зірки українського альпінізму надихнув на творчість поетів Михайла Пасічника, журналіста Анатолія Кондратюка і композитора Олеся Коляду. Олег Банар, харківський альпініст та бард, присвятив своєму другу Віктору пісню «Шиша-Пангма»… У 1996-му році Олександр Мартинов опублікував у газеті «Симон» свої роздуми: «Відома стара аксіома: йдуть завжди найкращі… Вітя був не просто найкращим, він був обдарованою людиною. Він – заслужений майстер спорту, неодноразовий чемпіон СРСР та України з альпінізму, підкорювач трьох восьмитисячників… Цілком імовірно, він міг би бути і підкорювачем четвертого… Він лікар найвищої кваліфікації… Причому не просто теоретик, а практикуючий хірург… Він був безвідмовний, точний і як лікар сміливий. Він був «швидкою допомогою» у «Швидкій допомозі»… «У горах моє серце, а сам я – внизу» – писав поет Роберт Бернс. Вітя залишився там, де було його серце, – у горах». Восьмого лютого, коли виповнилося 65 років від дні народження Віктора Пастуха, його друг, альпініст Геннадій Копейка, написав на сторінці у соціальній мережі «Facebook»: «Ми з ним (в одній команді з Сергієм Бершовим та Михайлом Туркевичем) їли кавун на вершині піку Щуровського, висіли на стіні Чатина, пройшли траверс Шхельди, стали чемпіонами СРСР на Ушбі, відбиралися на Канченджангу, виходили вздовж і впоперек Ельбрус, Корженеву і пік Комунізму, пройшли Південну стіну Лхоцзе, борознили схили Манаслу, місяцями жили в одному наметі, дружили сім’ями… Світла пам’ять…» Ввечері 9-го лютого у приміщенні Харківського обласного клубу альпіністів згадуватимуть Віктора Пастуха…
Озирнемося назад і згадаємо…
Віктор Пастух не дожив до 40 років… Пройшло чверть століття після того, як альпініст не повернувся з гір, а про нього пам’ятають. З фотографій на нас дивиться усміхнена людина – такими були і батьки Віктора – ширі, доброзичливі та привітні. Зберігся відеофільм з інтерв’ю Івана Макаровича, який ділився своїми спогадами: «Син мріяв стати льотчиком, його кликала висота, і він раз та назавжди вирішив для себе: “Краще гір можуть бути тільки гори”». На зустріч у Музеї історії міста Бердичева прийшов старший брат Віктора Пастуха. Ігор Іванович закінчив Харківський інститут радіоелектроніки. Керує компанією «ЕКТА», яка втілює комерційні проєкти з використанням технології ЕКТА 3D. Ігор Пастух розповів, що діти відомого альпініста реалізували себе в житті, успадкувавши найкращі риси батька. Василь – кандидат медичних наук, доцент кафедри травматології, анестезіології та військової хірургії Харківської МАПО. Одного з його синів назвали Віктором – на честь відомого діда. Максим навчався у медичному інституті, проте згодом зрозумів, що це не його справа, займається інженерним бізнесом. Ірина Василівна, дружина Віктора Пастуха, – кандидат медичних наук, лікар- офтальмолог. Підростає четверо онуків…
Вшанувати пам’ять Віктора Пастуха завітали голова Бердичівської міської ТГ Сергій Орлюк та начальник відділу культури Валентина Кузьменко. Очільник територіальної громади назвав видатного бердичівлянина справжньою легендою: «Люди живуть, доки про них пам’ятають. Такі, як Віктор Пастух, – гідний приклад для наслідування. У Бердичеві є сильні духом люди, які здійснюють свій життєвий подвиг скромно, які виховують плеяди спортсменів. Великої поваги заслуговує Юхим Михайлович Винопал». Керівник спортивно-туристичного клубу «Ентузіаст» згадував свою попередницю Валентину Нечаєву, організатора перших походів, яка долучила до спорту для вольових людей чимало бердичівлян: «Ми побували всюди: влітку сплавлялися байдарками, а взимку ходили на лижах. Виїжджали в Карпати, проводили походи Бердичівщиною та Житомирщиною, туристичні змагання… Ходили з членами клубу в подорожі Уралом, Карелією, Кавказом… Віктор та Ігор прийшли до клубу зі школи Віталія Лонського. Пам’ятаю, як зупинилися поблизу Денишів. Віктор, студент 2-го курсу медінституту, вже тоді був дуже відповідальним. Допомагав у ситуації, коли в однієї дівчини почався напад апендициту… Після загибелі Віктора Пастуха декілька років поспіль організовували зльоти «Пам’яті друзів». На жаль, зараз сам здійснюю туристичні подорожі, ходжу маршрутами Карпат… Коли піднімаєшся на вершину, то підкорюєш не її, а себе. Пам’ятаєте рядки з «Пісні альпіністів» Юрія Візбора: «Отыщешь ты в горах победу над собой»?»
«У ЗОШ № 7 про Віктора Пастуха знають учні всіх класів, – повідомила відповідальна за виховну роботу Оксана Пітік, коментуючи тематичне слайд-шоу. – Наші школярі відвідували родину Пастухів: батько добре грав на акордеоні, мати любила пригощати дітей смаколиками. Сім’я завжди зустрічала учнів гостинно і тепло. Наші вихованці проводять екскурсії в музейній кімнаті історії школи (завідувачка – Катерина Лисак), де є експозиція, присвячена життєвому шляху Віктора Пастуха. Діє гурток пошуковців, ми продовжуємо поповнювати музейну кімнату». Кандидат медичних наук, місцевий краєзнавець Володимир Сінчук дякував за спогади тим, хто знав Віктора Пастуха і спілкувався з ним: однокласниці, адвокату Наталії Пашковській, вихованці клубу «Ентузіаст», колишньому керівнику Бердичівського об’єднаного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області Наталії Фомченковій та двом братам, уродженцям Бердичева: поету Миколі Синяку і спортивному психологу Олександру Синяку. Олена Бобрович, випускниця школи № 1, яка проживає в Києві, надіслала Володимиру Івановичу рідкісні фотографії з фрагментами з життя Віктора Пастуха. Його брат Ігор Іванович передав Музею історії міста Бердичева деякі нові експонати. Колектив закладу просить рідних, близьких і знайомих знаменитого альпініста поділитися речами (предметами), які пов’язані з життям Віктора Івановича і зможуть поповнити музейну експозицію, присвячену нашому земляку. Наступна зустріч знову відбудеться через рік…
Віктор Пастух залишиться у нашій пам’яті як людина-вершина. Такі, як він, спонукають повірити в силу думки, силу духу і силу тіла. Адже живуть за законом – рух уперед, «і з кожною миттю все ближче сяє заповітна висота». Життя – як сходження, яке проходить кожний, долаючи труднощі, і цей шлях розтягнутий у часі…
Вікторія Кучерява
Використані фото з архіву Олени Бобрович
