Нещодавно вийшло друге, доповнене видання книги «Священний сад бабусі Анастасії» нашої землячки Ангеліни Яр – письменниці, журналістки та природоохоронної активістки. Про авторку анімалістичних творів, ініціаторку зоозахисного проєкту «Котомістечко», її любов до світу природи йшлося на зустрічі бердичівських книголюбів – учасників групи «Промінь світла».
Анжеліка Комарова: штрихи біографії
Анжеліка Комарова (літературний псевдонім Ангеліна Яр) – онука Мартина Ярмолюка (1888–1938 рр.), справжнього патріота України, художника, вчителя малювання однієї з бердичівських шкіл, який став жертвою сталінських репресій і був розстріляний у 1938-му році в Бердичеві. Її батько – Євген Ярмолюк (1918–2000 рр.) – одна з видатних постатей національно-визвольного руху проти більшовицької та фашистської окупації часів Другої світової війни на Житомирщині, діяч ОУН, обдарована й неординарна людина, скульптор, художник-декоратор, знавець декількох мов, перекладач літературних творів. У Музеї історії міста Бердичева зберігаються його скульптури та картини Мартина Ярмолюка, передані дочкою Анжелікою Комаровою. Євген Ярмолюк працював кореспондентом газети «Радянський шлях» (нині «Земля Бердичівська»), а в сорокових роках минулого століття був заступником головного редактора щоденного видання «Нова доба».
Анжеліка Комарова, як і їй родичі, славетні українці, народилася в Гришківцях. Свого часу вона працювала журналістом і редактором програми про тварин «Хто в домі хазяїн?» на Першому національному телеканалі. У 2008-му році створила Спілку вільних журналістів «Природа над усе». З 1995-го займається громадською діяльністю у сфері охорони довкілля та правового захисту тваринного світу. Ідеологіня і засновниця проєкту «Котомістечко» (з 2010-го року).
Ангеліна Яр – членкиня Національної спілки письменників України, авторка тематичних документальних фільмів і книги «Територія Духу» (у співавторстві з Олегом Андросом), збірок прози та поезії «Кошка хвойной, колючей породы» (книга отримала нагороду «Тріумф» на Міжнародному конкурсі «Книга 2014» в Берліні) і «Cвященний сад бабусі Анастасії». Друге видання останньої (2024-й р.) знайшло визнання на Мистецькому арсеналі.
«Священний сад бабусі Анастасії»: місце сили, з якого народжується любов до землі
До книги Ангеліни Яр «Священний сад бабусі Анастасії» увійшли повісті, оповідання та вірші, пройняті любов’ю до світу природи. У деяких різних за спрямуванням прозових творах відчутні автобіографічні мотиви. Серед них привертає увагу повість, яка дала назву збірці.
У спогадах авторки – вулиця Старий Шлях, садиба бабусі, оточена живоплотом, скарби старезного саду, де «усе жило, цвіло й радувало», дід Мартин, «кароокий красень з чорними бровами й густими вусами», і часи, коли «нищили найкращих, найсумлінніших, найчистіших, найхоробріших» – безіменних героїв, які не звикли прогинатися…
Священний сад, де зростала письменниця, до якого й досі подумки лине, –місце сили, джерело натхнення… У передмові до книги відомий український прозаїк і перекладач Леонід Кононович пише: «Мабуть, у кожного з нас є таке місце на землі, де ми почуваємося як удома, місце, куди повертаємося після довгих поневірянь світами і знову набираємося снаги».
Книга Ангеліни Яр – щирі роздуми, де переплетені тонкий ліризм, м’яка іронія, філософське осмислення буття та протестні настрої… І переймаєшся усвідомленням: ти відповідаєш за все, що діється на цій землі, і природа – основа життя… Письменниця ділиться своїми міркуваннями у прозі («Священний сад бабусі Анастасії», «Cіро-зелений метелик на тлі похмурої стіни», «Вони прийшли, коли їй стало зле», «Зіпсована прогулянка», «Діалоги з душею», « Іспити», «Мій білий невільник» та « У чужому сні») і в «Римованих екзистенціях», глибоких, теплих та світлих:
Поза межами снів і реалій
Я щоденно несу свою ношу, мов камінь, легку.
Збірку хочеться читати та повертатися до її сторінок знову і знову…
Керівник групи «Промінь світла» Володимир Сінчук розпочав цю зустріч з прослуховування української народної пісні «Розпрягайте, хлопці, коні», яку любили співати в родині Ярмолюків. Ангеліна Яр розповідає у «Священному саду бабусі Анастасії»: «І дивилися на нас з картини, писаної дідом Мартином, коні, що ніжно тулилися одне до одного посеред зеленої левади, й спалахували веселі лелітки в карих очах діда Мартина з його автопортрета, наче ось-ось і він затягне разом із нами:
…а я піду в сад зелений та й криниченьку копать…»
Коментуючи фотопрезентацію про обдарованих представників сім’ї Ярмолюків, Володимир Сінчук наголосив: «Ми маємо популяризувати творчість уродженців нашого краю – мужніх борців за вільну і незалежну Україну – Мартина та Євгена Ярмолюків – і талановитої спадкоємиці славного роду Анжеліки Комарової».
Котомістечко – Простір любові
У середмісті столиці, на території Київського зоопарку, розмістилося Котомістечко, де мешкають коти, кішки та кошенята різного забарвлення. Тваринки перебувають під опікою ГО «Спілка вільних журналістів “Природа над усе ”». Котяча Фея цього Простору любові до всього живого Анжеліка Комарова і волонтери дбають про пухнастиків. Із початком повномасштабного російського вторгнення частина хвостатих мешканців була евакуйована за кордон – відгукнулися та допомогли міжнародні симпатики і меценати. Через виклики війни команда помічників-волонтерів зменшилася. Тож Анжеліка Комарова взяла на свої плечі ще більше роботи: нагодувати й полікувати котиків, почистити, помити, прибрати тощо. Кураторка проєкту щодня в умовах повітряних тривог здійснює поїздку з лівого берега на правий та назад. Під ситуативною опікою – котики у зоні бойових дій, яких годує Олег Андрос, письменник, офіцер ЗСУ, співзасновник ГО «СВЖ “Природа над усе”». Допомога тваринам – спільна справа, яка об’єднала багатьох людей та організації.
Котомістечко постійно потребує корму, наповнювачів, м’яса, оплати ветпослуг, вакцин, коштів для поточного ремонту і благоустрою території. Під час зустрічі учасників групи «Промінь світла» охочі зробили свої внески на підтримку Котомістечка. Від війни постраждали не лише люди, а й тварини. І разом переживають важкі випробування…
Збірка «Священний сад бабусі Анастасії» має посил: усе починається з рідної землі, з малої батьківщини: «з цього ж таки місця сили народжується і почуття любові до всього живого» (Леонід Кононович).
