Хочемо ми того чи ні, але настає певний час, і нам доводиться звертатись до лікарні. Інколи це відбувається планово, а інколи ні. Я маю на увазі випадки, коли ми потрапляємо до лікарні після виклику «швидкої». Зазвичай люди відмовляються від госпіталізації, але якщо здоров’я дає конкретні збої, можливо і не без вини самих пацієнтів, доводиться лягати на лікування в відділення.
Можна закидати багато чого відносно нашої медицини, але, чомусь, не хочеться цього робити, бо коли мені довелося 25 травня супроводжувати свою свекруху до лікарні, я стикнулася з нормальним відношенням до неї чергового лікаря швидкої – Подолянко Жанни Петрівни. Яка, провівши ряд обстежень стану хворої, вмовила її поїхати до лікарні. Машина «швидкої» бажала б бути більш сучаснішою, але «маємо те, що маємо». В даному випадку співчуваєш медпрацівникам, яким щоденно, незважаючи ні на спеку, ні на інші погодні умови, доводиться виїжджати на черговий виклик до хворих, і так протягом зміни.
Але найбільш неприємним виявилося те, що на майданчику, який впритул прилягає до приймального відділення, стояла гарна іномарка «Міцубісі» чорного кольору з таким же вишуканим номерним знаком «АМ 9191 АР» і її водію було байдуже до того, що він майже не в’їхав в лікарню (якби зміг, то мабуть і в’їхав би) і що крім НЬОГО до приймального відділення періодично під’їжджають старенькі «швидкі», що доправляють важкохворих пацієнтів та їх часто-густо доводиться заносити на ношах. Чим ближче може заїхати швидка до входу, тим легше санітарам, то байдуже. Невже совість людини стає такою ницою, коли вона досягає певного рівня достатку?
Цікаво, що водій вискочив поглянути на галас, що зчинили з приводу такого «вдалого» паркування, але побачивши, що водій «швидкої» не ризикнув втиснутися поряд (бо коли б не дай Боже зачепив би це гарне авто, то як кажуть «головний біль був би забезпечений») і повернувся назад закінчити розмову з лікарем. Не знаю, можливо по закону збереження енергії, коли щось додається, то відповідно щось втрачається. Всі ми прагнемо до покращення матеріального, але якщо втрачається духовне, то чи варте того перше?
