Думка про те, що пора вже взяти інтерв’ю у нашого депутата, виникла після інформації про прийняття Верховною Радою державного бюджету України в першому читанні. Оскільки депутат останнім часом акцентував свою роботу на «вибиванні» грошей для округу, тому й хотілось почути, чим він порадує своїх виборців у наступному році.
Порівняно швидко Богдан Вікторович погодився зустрітись з журналістом та призначив для цього годину у вільний від сесійних засідань день. У його приймальній в офісному центрі «Квадрат» працювали і його помічниці, які час від часу теж підключались до розмови. Але великий стенд, весь знизу догори списаний позначками скільки грошей піде на реалізацію найрізноманітніших проектів на території виборчого округу (тобто того, що потім буде висвітлено в газетах, інтернатах та на біл-бордах), сфотографувати вони не дозволили. Мовляв, це внутрішній документ, який до того ж поки що є лише чернеткою.
Отже, першим питанням стало: Як конкретний депутат Кицак Богдан долучився до складання головного бюджетного документу країни?
Про бюджет
– У тексті бюджету 2022 є мої 22 поправки, і це лише ті, що були враховані. В основному вони стосувались обсягів коштів, які направляються в ту чи іншу галузь. Адже в першому читанні не розглядаються проекти якихось окремих об’єктів, як то, наприклад, аеропортів чи лікарень, чи ще чогось. Такі проекти ідуть в середині міністерських програм.
– Всі поправки стосувались збільшення коштів чи були й пропозиції щодо зменшення?
– Так, були й такі. Вони стосувались, наприклад, програм не зовсім прозорих чи нереальних для виконання. Важливим фактором бюджетного процесу є те, що ми переходимо зараз на трирічний планувальний цикл, адже за один бюджетний рік просто не можна встигнути реалізувати масштабні проекти, наприклад, великі будівництва.
– То це лише ви подали стільки поправок чи кожен з депутатів?
– Та ні, фактично кожен з депутатів вносив багато пропозицій. Цілі стоси паперів складали таблиці з пропозиціями. Але багато хто писав щодо конкретних об’єктів, якихось будівництв чи ремонтів, але на цьому етапі вони не розглядались, для цього є ДФРР (Державний фонд регіонального розвитку).
– І яка з ваших поправок була, по-вашому, найважливішою чи яка сподобалась найбільше?
– Саме та, яка стосувалась наповнення ДФРР, а точніше – його збільшення на 2 мільярди гривень.
– І який буде розмір цього фонду в 2022 році?
– Спочатку в бюджет заклали на нього 9,2 мільярди, але після наших пропозицій таки збільшили його до 11 мільярдів. В 2021 році він був 6,2 мільярди.
– А чим від ДФРР відрізняється другий фонд – соцекономрозвитку?
– По суті, він є частиною ДФРР для менших і локальніших об’єктів різного спрямування. А сам ДФРР є більш структурованим, і в ньому встановлюються акценти на галузі використання на кожен рік. Так, наприклад, на наступний рік ДФРР орієнтований на те, щоб в кожній області України реконструювати чи побудувати по 5 дитячих садочків, 5 шкіл та 5 спортивних об’єктів. Вартість об’єктів, які включають до ДФРР, має бути не меншою, ніж 10 мільйонів гривень.
– А який розмір загального бюджету країни?
– В 21 році був 1,3 трильйони гривень, який буде в наступному, остаточно стане зрозумілим після другого читання.
– Тобто весь бюджет – 1300 мільярдів, а депутатам дають «покерувати» лише десятьма мільярдами, менше ніж одним відсотком?
– Ні, це неправильна трактовка. Звісно, більшою частиною всіх бюджетних коштів розпоряджаються міністерства і відомства у межах своїх програм, але й тут депутати мають вагомі важелі впливу. Так, міністерства представляють проекти своїх програм на засіданнях парламентських комітетів, і лише після їх погодження, подають на фінансування.
– Тобто майже так, як це відбувається при затвердженні міського бюджету?
І тут до нашої розмови долучилась Анна Левандовська, яка сказала, що в міській раді зовсім все не так. Тут чомусь мало що пояснюють депутатам, і до реального вирішення бюджетних доходів чи витрат чомусь не допускають.
Про першу школу, ЦПО та спортзали
– Із загальним бюджетом зрозуміло, але як саме починається той депутатський шлях, який потім приводить до якихось будівництв чи реконструкцій. Наприклад, сьогодні в Бердичеві реконструюються два великі освітні об’єкти – школа №1 та ЦПО. Як, коли і ким були прийняті ці рішення?
– Спочатку потрібно зрозуміти ресурс, тобто знати пріоритети бюджетного року і які об’єкти можна під них підлаштувати. Потім треба іти до місцевої влади, узгоджувати з ними ці об’єкти, тоді місцеві органи мають виготовити за свій рахунок проектну документацію і вже потім доводити в раді необхідність фінансування саме їх. Якщо сказати конкретно про першу школу, то ідея утеплити найбільш холодну школу міста з’явилась десь на початку цього року. І ось – кінець року, а роботи вже наближаються до завершення.
– А чому такі великі кошти закладаються на проектну документацію?
– Зазвичай проект коштує 5-10% від кошторисної вартості всього будівництва.
– А чому такий ухил на спортивні об’єкти?
– Є бачення Президента, що наші спортсмени показують недостатньо високі результати на міжнародних змаганнях. Почали розбиратись – не вистачає інфраструктури, не вистачає спортивних шкіл. Тому і вирішили поставити в пріоритет розвиток спортивної інфраструктури. Тому і планується виділити такі великі кошти на реконструкцію спортивного ліцею.
Про дороги
– А що в наступному році буде з будівництвом доріг?
– Весь дорожній фонд складатиме близько 23-х мільярдів, але мене більше цікавить, що на Житомирську область планується направити 1,3 мільярда, що більше навіть, ніж в цьому році (1,1 млрд).
– І хто ж їх буде «освоювати», знову три улюблені фірми?
– Ми хочемо, щоб дороги ремонтували професійні будівельники, після яких асфальт не розлазиться, люки не просідають, фарба не злазить тощо.
– Так-так, про люки ми вже з вами, здається, говорили в першому інтерв’ю. Тоді саме ремонтували вулицю Житомирську підрядники, за яких ви горою стояли («вибивши» перед тим з тендера місцеве ШБУ Олександра Ревеги, яке виставляло на три мільйона нижчу ціну – авт.) і казали, що ознакою гарного ремонту є саме рівненькі люки. І ось, не пройшло і року, а всі люки попросідали. Хто має вимагати виправлення ситуації, коли замовником ремонту була облдержадміністрація?
– Хоч замовником ремонту була ОДА, але ж проектну документацію на їх ремонт робило місто, і саме воно закладало технічні умови до проекту. Можливо, треба було запроектувати труби поміняти під дорогою чи ще щось. Вулиці знаходяться на балансі міста, і саме комунальні служби міста бачать їх поточний стан. Тому саме місто повинно звертатись до ОДА, щоб вони, як замовники, вимагали у виконавців виконання гарантійних зобов’язань. До речі, ми ж недарма збільшили вимоги в тендерних оголошеннях саме до гарантійних зобов’язань. Але чи були такі звернення від міста?
Про індустріальні парки
– Ви були одним з ініціаторів закону про індустріальні парки, щось про них нічого останнім часом не чути?
– Закон про індустріальні парки прийнято, але не прийняті ще зміни до податкового та митного кодексів, які і реалізують ті стимули, зазначені в базовому законі?
– Але ж, зазвичай, в кінці кожного закону і закладаються зміни до інших законів, які він вимагає?
– Краще, коли це все ж окремі законопроекти. Але, незважаючи на це, на Житомирщині вже розпочато будівництво індустріального парку поблизу аеропорту в Житомирі, також планується і створення подібного парку в Малині. У Бердичівському районі, на жаль, немає земельних ділянок більше 20 гектарів, які б відповідали логістичним вимогам для індустріального парку. І крім того, потрібно, щоб вже було два-три підприємства, які сьогодні можуть розпочинати діяльність і ставати своєрідними локомотивами для наступних.
Я тут відразу сказав депутату, що ділянки такі біля Бердичева є. Наприклад, територія в майже триста гектарів вздовж об’їзної дороги, яка юридично належить бердичівському професійному училищу (колишнє ПТУ №33), а фактично частково здається ним в оренду, частково просто заростає хащами або розкопується на пісок. Електрична підстанція – поряд, автотраса теж, газопровід високого тиску теж тут проходить і має відповідну інфраструктуру для відгалуження. Не вистачає лише залізниці (хоча колись саме тут проходила вузькоколійка), але на сьогодні залізничним транспортом послуговуються мало сучасних підприємств. Якщо на те пішло, тут навіть і аеропорт можна розмістити, адже площа житомирського аеродрому, навіть з військовою частиною, трохи більше ніж 100 гектарів (я не все це говорив депутату, а лише при підготовці статті перевірив, і дійсно – дуже перспективна ділянка – авт.)
Про міжпарламентські зв’язки
– Ви являєтесь членом багатьох груп з міжпарламентських зв’язків з країнами (Ефіопія, Марокко, Австралія, Бразилія, Індія США та Саудівська Аравія), які тут здобутки?
– На жаль, через коронавірус співробітництво полягає лише в дистанційних зум-конференціях з послами цих країн. Але й так ми побачили проблему – в посольствах зараз немає людей, які просувають українських виробників та українські товари на ринки цих країн. Тому зараз будуть вводитись посади торгових аташе, які й будуть цим займатись.
Про активність
– У вас новий помічник на штатній посаді – Гулієв Фархад Давід огли. Хто він, де взявся, що робить?
– Він – правник, має гарний досвід юридичної діяльності, допомагатиме мені в Києві по законотворчості. Раніше він був помічником в іншого депутата (а точніше – депутатки Ольги Савченко, а ще раніше – працював у Вищій раді правосуддя – авт.)
– Чому останнім часом не виступаєте з трибуни?
– Є різні законопроекти, де я призначений доповідати при їх прийнятті, але за різними причинами вони не виносяться на розгляд сесії.
– Та й офіційних запитів теж поменшало, порівняно з першим роком депутатства?
– Головне – робота, яку можуть побачити виборці, а не папірці писати…
Про політику
– Чи вважаєте ви нормальною ситуацію, коли країною фактично керує офіс президента, а не уряд чи Верховна Рада?
– Офіс Президента виступає візіонером того, куди має рухатись держава. А ще він виконує комунікативні функції між президентом, урядом і парламентом.
– Але ж наш устрій суперечить класичні формулі розподілу влади на судову, законодавчу і виконавчу, бо в нас виходить дві виконавчих влади? Ви ж історик, маєте знати теорію?
– Це доволі дискусійне питання, що краще президентсько-парламентська чи парламентсько-президентська республіка. А як історик, знаю, що розквіту країни досягали тоді, коли в них було більш централізоване та одноосібне правління, а не віче та демократія (цю фразу депутат дослівно говорив трохи не так, але суть передаю – авт.)
Про енергетику
– Чи розділяєте ви тривогу тих експертів, які говорять, що з енергетикою зараз в країні надзвичайна ситуація?
– Опалювальний сезон країна пройде і пересічні українці не будуть мати проблем з газом чи світлом.
Про олігархів
– Ви дійсно вірите, що законом «про список олігархів» можна їх побороти?
– Це тільки перший закон для боротьби з цим явищем, а потім будуть наступні. Ми півроку-рік будемо дивитись, як олігархи будуть його «обходити». Перший вже «засвітився» – Порошенко передав свої телеканали своїм друзям-депутатам і лише частково колективам каналів, тобто свій вплив на редакційну політику не втратив.
Про другий термін
– І останнє питання: про другий термін вже думаєте?
– Ми поставили перед собою серйозні плани, і треба ці плани завершити. Дуже багато людей звертається. Ідуть чомусь не в місто, а до депутата. Кажуть, вибрали вас, допоможіть. Ну, ми чим можемо, допомагаємо…
Хоча попередньо не обговорювали тривалість інтерв’ю, але година промайнула швидко, і з метушні помічниць та частого споглядання депутатом на годинник я зрозумів, що час вийшов. Проглянувши записи, я сказав Богдану, що вийшло не дуже гостре інтерв’ю, напевно, я не такі питання задавав, і почув у відповідь: «Можливо, ви їх не хотіли задавати?»
Може й так. Адже я свого часу теж покладав деякі сподівання на молодого і освіченого депутата, який зможе надати імпульс розвитку і місту, і країні, і поки що не зовсім розчарувався у них, хоча і шкода, що головні потуги законодавця тепер направлені не на «папірці» (себто, закони), які б дозволили людям в кожному місті чи селі заробляти стільки, щоб високі податки не були для них проблемою, а місцеві органи влади мали б стільки грошей від цих податків, щоб самі могли і школи ремонтувати, і дороги, і лікарні, а не чекати, поки у президента з’явиться якесь чергове «Є бачення»…
