Ми вже писали, що 1 грудня виповнився один рік, як команда нинішнього міського голови Бердичева офіційно приступила до виконання своїх завдань (та передвиборних обіцянок), і, використовуючи таку дату, варто було б зібрати журналістів та поділитись звершеннями (або ж провалами) за цей період. Задля цього ми навіть оголосили у Фейсбуці збір питань, на які бердичівляни хотіли б почути відповідь.
Сергій Орлюк почув ці бажання журналістів (а може обійшовся і без нашої підказки) і зробив у ці дні дві речі: оприлюднив офіційний звіт про свою річну діяльність (як того вимагає законодавство) та скликав журналістів, щоб відповісти на їхні запитання.
За двадцять років видання газети було багато різних прес-конференцій. За Хилюка навіть слово таке не використовувалось особливо, бо й журналістів тоді було раз-два та й все. За раннього Мазура стався стрімкий розвиток такої форми комунікації і щопонеділка (так-так, кожного понеділка) о 10:00 у кабінеті міського голови збирались журналісти та задавали питання на теми сьогодення, хоча вистачало і дискусій на більш широкі обрії.
Але за рік-два ці зустрічі стали то відмінятись, то переноситись, а згодом і зовсім завершились. Міський голова навчився комунікувати «з народом» через інші канали (спортсмени, бюджетники, підприємці, чиновники тощо), в нього з’явились улюблені ЗМІ, тож щоб побачити і почути його, інші журналісти могли в більшості на офіційних заходах (сесії, виконкоми, комісії тощо). І навіть коли він милостиво погоджувався відповісти навіть на задані попередньо питання наприкінці дво- чи тригодинного засідання, то якось вже й не хотілось нічого питати, щоб ще не затримувати в залі два-три десятки керівників відділів та установ.
Новий міський голова Сергій Орлюк за рік роботи ще жодного разу не скликав журналістів на захід, який можна було б назвати прес-конференцією, і лише одного разу зустріч у кабінеті його першого заступника була трохи схожою на неї.
І ось нарешті за кілька телефонних дзвінків радник міського голови повідомив про дату, час і місце проведення зустрічі та повідомив, що на неї покликано представників п’яти редакцій місцевих ЗМІ, які можуть задати лише по три питання. Тут і згадалась чомусь відразу остання прес-конференція нашого поки що Президента, де головним «сюрпризом» стали імена учасників (чи то назви ЗМІ) та формат задавання питань.
Але в частині символізму наш мер пішов навіть далі Президента, адже місцем збору журналістів стало кафе «New Place». Хоча зі складом учасників все-таки трохи «війнуло» консерватизмом. Так, на зустріч були запрошені представники радіостанції «Live FM», телеканалу «ВІК», газет «Земля Бердичівська» та «РІО-Бердичів» і інтернет-порталу «Бердичів біз». Ніяких «підслуханців», популярних блогерів, вільних (і не зовсім) журналістів та навіть медійників «Першої студії Бердичева», які постійно публікують відеоновини міста, на конференції не було.
До честі організаторів зустрічі, відповіді на питання від користувачів Фейсбуку, які ми згрупували та передали в міськвиконком, почали звучати першими, і навіть без будь-якого вступного слова. Про дороги, собак, катафалк і рентген ми напишемо в окремих публікаціях (про дещо вже написали), а поки що розкажемо, що ж питали ми, і що почули у відповідь.
– Якими критеріями користуються відповідальні працівники міськвиконкому, коли запрошують (чи не запрошують) журналістів на заходи за участю міського голови, його заступників чи інших посадовців, адже дуже часто про такі події доводиться дізнаватись лише постфактум або ж у версії офіційного сайту?
Відповідали на це питання разом і міський голова, і його радник Артур Іваненко, який і відповідає за комунікацію зі ЗМІ. Мовляв, за запрошення журналістів на заходи з депутатами міської ради відповідає секретар ради, а щодо всіх заходів, крім робочих внутрішніх нарад, то ніхто нікого не виганяє з них, а спеціально запрошують «по ситуації». «Головне, щоб це були журналісти, які висвітлюють питання з двох, трьох, п’яти сторін, а не з одної», – наголосив радник міського голови. І ще зазначив, що якщо є зареєстрований засіб масової інформації, то його представник може називатись журналістом, а якщо такого немає, то це може бути лише блогер чи просто активіст.
(Як на мене, то останнє твердження є досить дискусійним, але, напевно, виходячи саме з нього і підбирався склад учасників прес-конференції – авт.).
– Чому міський голова не бачить ознак корупції у тому, що з міського бюджету виділяються гроші на проектування об’єктів спортивної інфраструктури у розмірах, які в десятки разів перевищують середні ціни на подібні послуги, і лобіюються інтереси певних фірм?
І знову ж більше відповідав на питання не сам Сергій Орлюк, а його перший заступник Артем Азізов. Він почав з норм, які є в законодавстві про те, що вартість проектування нового будівництва не може бути більшою ніж 5% всієї вартості будівництва, а при проектуванні реконструкції об’єктів не більш ніж 3,5%. І зазначив, що малу ціну на якісь послуги вони не можуть поставити, бо просто на тендер не прийдуть виконавці, що вже часто бувало. І якщо проводити повторну процедуру, то це втрата часу більше місяця. А щодо скарг учасника торгів, якого не допустили на огляд стадіону, то, мовляв, потрібно було раніше і краще домовлятись, адже його директор і уповноважена особа від управління освіти теж мають свої графіки діяльності.
(Завдяки розголосу та реальній конкуренції лише на трьох тендерах з проектування вдалось зекономити більш ніж півтора мільйона гривень міського бюджету, але переможцем торгів врешті-решт все ж визнали фірму, з якою у міської влади була попередня домовленість. Якщо це не корупція, то що? – авт.).
– Питання майже вічне, чому міський голова Бердичева вперто тримається за подальше існування в місті комунального теплокомуненерго та комунальних квартальних котелень, коли міські голови десятків українських міст оголошують своїм стратегічним завданням перехід на індивідуальне опалення та закриття великих котелень? І на якому етапі робота над «тепловим паспортом міста», який нині є необхідним документом згідно із змінами в законодавстві?
Звичайно, очікувати просту відповідь «на вічне питання» було б наївним, але відмовки, які проголошував міський голова та його заступник, були актуальними в Бердичеві і десять, і п’ятнадцять років тому. Мовляв, не кожен може зробити індивідуальне опалення, яке коштує все більше і більше, якщо відімкнути котельні, залишаться бабусі, які будуть замерзати, і т.д., і т.п. А щодо теплового паспорта, то його будуть робити в рамках більшого замовлення документації (змін до генерального плану, системи просторових даних тощо) десь до 2025 року.
(Так, місту переходити на індивідуальне опалення найкраще було в 2004 – 2008 роках, коли кредити видавали всім і на що завгодно. І коли сусідня Калинівка в кредит купувала котли, то в Бердичеві купували телевізори та пральні машинки. А співпраця з місцевим виробником побутових котлів, які випускав тоді «Прогрес» під торговою маркою «РІО», могла б взагалі підтримати підприємство на роки і здешевити вироби для громадян. Але за ці роки в ремонти труб та котелень теплоенерго вкладено стільки коштів (в тому числі і цьогорічний кредитний проект від НЕФКО), що їх вистачило б на підтримку всіх бердичівських замерзаючих бабусь, виготовлення проектної документації, встановлення індивідуальних котелень для комунальних закладів та ще на багато чого. А поки що є борг за газ в бозна скільки десятків мільйонів гривень, лише цьогорічна підтримка з бюджету теплоенерго в 11 мільйонів гривень, і невідомі ще на сьогодні колапси, на кшталт минулорічної аварії на Червоній горі – авт.)
Про запитання інших ЗМІ та відповіді на них читайте в наступних публікаціях.
1. «Притулок не врятує Бердичів від бездомних собак», – міський голова
2. Бердичівлян турбує відсутність цілодобових аптек
3. Дорогу до районної лікарні ремонтувати повинна міська влада Бердичева
