Невідомо, чи хотіли вчителі та директор спеціально набрати таку «щасливу» кількість першачків, чи воно само так вийшло, але факт залишається фактом.
Вісімнадцята школа – наймолодша в Бердичеві, їй всього декілька років. У типовій будівлі дитсадка по вулиці Грушевського багато років і був дитячий дошкільний заклад. Потім цей заклад назвали навчально-виховним комплексом, бо там додали до дошкільних груп ще й навчання перших класів, і поступово школярів ставало більше, а дошкільнят менше, а згодом і формально її перейменували в «Школу І ступеню №18». Тобто, тут навчаються лише учні 1 – 4 класів.
Аналогічний навчальний заклад в абсолютно такому ж приміщенні в районі м’ясокомбінату, чомусь не назвали окремою школою, а є просто навчальним корпусом школи №6. Але є й суттєві відмінності. Адже, у 18 школі проходять навчання діти, які потребують спеціальної уваги, для яких окремо створені чотири корекційних класи. Тут діють спеціальні програми навчання, які значно більше часу приділяють навчальній програмі, ніж в звичайних класах. Та й знаходяться ці класи в зовсім окремій будівлі, і діти з корекційних класів не перетинаються зі своїми сверсниками.
Як пояснила директор школи журналісту, корекційні класи і інклюзивна освіта – це зовсім різні речі. Хоча, на мою думку, саме спілкування з ровесниками і покладене в основу ідеології інклюзивної освіти, яку так інтенсивно впроваджувала дружина колишнього президента.
Набір дітей до 18-ої школи щороку збільшується, і в цьому навчальному році включно з 77-ма першокласниками в школі всього буде навчатись 255 учнів. Батьків, які віддали дітей саме сюди дуже мотивувало те, що тут майже в кожному класі діє група продовженого дня, і не потрібно спішити з роботи, щоб забрати своїх першачків об одинадцятій чи дванадцятій годині і не знати, що з ними далі робити, як це є в інших школах.
Під час святкової лінійки у мікрофон пролунала «підводка» до наступного виступу:
– «Діти, як ви думаєте, що зараз буде?
– Прийде спонсор і дасть подарунки, – прозвучала завчена відповідь;
– Ні, зараз виступлять з піснею учні перших класів…»
До кінця лінійки ніхто із спонсорів, дійсно, так і не з’явився біля мікрофону. Воно й не дивно, адже ніяких виборів у найближчі місяці не намічається. Але й акцентувати увагу на цьому, думаю, теж недоцільно. Адже, міфи про спонсорів, це все одно, що віра в чарівника, який на вертольоті прилетить і роздасть щось всім безкоштовно. На жаль, іноді, через такі сподівання виростають люди, які не хочуть докладати зусиль до вирішення власних проблем, а лише чекають допомоги від влади, політиків чи депутатів.
Вже за кілька годин після лінійки родичі учнів цієї школи виклали у «Фейсбук» фото раритетних елементів дитячого майданчика у дворі школи та обурювались, що дітям доведеться гратись на майже музейних експонатах. А мені, наприклад, навпаки дуже сподобались майданчики біля школи, де багато зелені і дуже затишно.
