Нова реальність, в якій живе Україна, давно диктує свої умови — теж оновлені. І якщо раніше жанр інтерв’ю був притаманним в основному спілкуванню з відомими людьми: зірками шоубізнесу, діячами культури, одіозними політиками — то зараз героями таких розмов все частіше є військові, благодійники, волонтери, яскраві представники будь-яких професій.
Але для більшості цих непересічних людей все починалося з навчання. От і виникла ідея написати інтерв’ю саме зі студентом — представником молодого покоління майбутньої української еліти. Коли ми відстоїмо свої кордони (у прямому та переносному значенні), нам знадобиться не тільки новий погляд на світ, а й новий курс розвитку. І вестимуть нас цим шляхом саме учорашні студенти, які вже під час навчання обрали і чітку громадянську позицію, і перспективну професію. Тож вельми корисно і цікаво вже зараз послухати їхні думки, чим вони живуть та яке майбутнє бачать перед собою.
Познайомитися з Дмитром мимохідь мені сталася нагода ще у вересні цього року, коли студенти, їхні батьки та викладачі Бердичівського фахового коледжу промисловості, економіки та права влаштували у стінах цієї величної альма-матер смачний та цікавий ярмарок із благодійною метою — збором на потреби ЗСУ, що був присвячений Дню Захисників і Захисниць України. До слова, на ньому це шановане вчене панство таки зібрало достатньо коштів, щоб закупити й передати на передову військовослужбовцям 139 окремого батальйону територіальної оборони 5 дронів, та ще певною сумою допомогти одному з підрозділів на ремонт військової техніки.
У тій статті про ярмарок Дмитро згадується цілим абзацом:
“Талановитий студент першого курсу Дмитро Довгий представив друковані на 3D-принтері цікавинки. Серед них — модель реактивного двигуна. На запитання, чи друкує Дмитро щось для ЗСУ, він посміхається і каже, що у суботу та неділю принтер практично не вимикається і все йде для потреб нашого війська. Вже неодноразово Дмитро отримував цікаві замовлення. Попри те, що юнак тільки на першому курсі й мав би просто намагатися встигнути опанувати програму 10-11 класів школи, він обирає не тільки навчання, а й свідому громадянську позицію та допомагає війську всім, чим може”.
Тож зовсім не дивина, що не пройшло і місяця, як Дмитро знову потрапив у поле зацікавленості нашого медіа. 17 жовтня на офіційному сайті БФКПЕП з’явилася чудова новина: той самий Дмитро Довгий, студент групи ТКТ-171, здобув третє місце у XXII Міжнародному конкурсі із WEB-дизайну та комп’ютерної графіки. Зрозуміло, що після такої оказії не завітати в коледж на інтерв’ю з Дмитром було б вельми необачно.
Почнімо з ваших виробів для підтримки війська. Як саме ви знаходите замовників із ЗСУ (чи то вони вас знаходять)?
На сайті “ДрукАрмія” військові залишають замовлення, а ті, хто має 3D-принтери, приймають їх, друкують і надсилають. Дуже просто. Для військових усе безкоштовно, звісно. Хто має принтер, може на сайті переглянути ролики для початківців й одразу почати друкувати.
Досягнення, подібні вашим, зовсім непересічні. Ви зараз тільки на першому курсі й досі не вивчаєте нічого з профільних дисциплін. Як вдалося отримати такий результат у міжнародному конкурсі, виходячи з обставин?
Нічого неймовірного, викладачка з інформатики скинула в групу інформацію про конкурс, я прочитав і обрав категорію “3D-графіка”, яка мені підходила, й подав свою курсову роботу. Так і посів 3 місце у конкурсі.
У нашій попередній розмові ви згадували, що перший 3D-принтер був значно простіший за наявний зараз. На той момент вам було близько 10 років. Як ви вмовили батьків на таку нестандартну покупку? І взагалі, як виникла ідея його придбання, що збиралися друкувати?
Той простенький і порівняно бюджетний принтер став подарунком мені на Новий рік. Не знаю, чому саме так склалося. Батьки запитали, що я хочу на свято, і я чомусь вирішив, що мені не завадить 3D-принтер. Тоді я вже знав, що це за пристрій, адже навчався в онлайн-школі hittel IT school, пройшов один з курсів для початківців і зрозумів, що це і цікаво, і я з цим впораюся.
Новий, дорожчий принтер — це теж подарунок батьків?
Не зовсім. Я чесно назбирав частину його вартості, ще частину дійсно докладали батьки. Вони бачать, що мені ця справа подобається, тож цілком підтримують таке захоплення. Тим паче, що перші кроки у 3D-друці призначались і для домашнього використання: пам’ятаю, що надрукував гачки для штор додому. Потім були якісь брелочки. Друкував будь-що, аби набратися досвіду.
Як зараз реагують одногрупники на ваші доволі значні успіхи, не відчуваєте заздрощів? До речі, у школі також знали про ваші таланти?
Більшість одногрупників та однокласників і не знають про моє захоплення 3D-друком. Я, звісно, не приховую цього, але й не особливо афішую у коледжі, маю тікток та інстаграм зі своїми виробами. А от наш куратор, Олександр Миколайович Пінчук, навпаки дуже зацікавився.
У школі це хобі могло послужити гарній справі: іноді вчителям була необхідна якась допомога, тож я ніколи не відмовлявся щось надрукувати для покращення освітнього процесу.
Дійсно, фінансування освітніх закладів далеко не завжди покриває усі потреби, на жаль. Де вам більше подобається навчатися?
Однозначно, у коледжі! Тут зовсім інший підхід до здобувачів освіти. Ми більше не учні, а студенти, тож і викладачі ставляться до нас як до дорослих людей. Це приємно. Я закінчив місцеву школу № 10, яка дала мені дуже гарну базу, проте навчання у коледжі — це зовсім інше. І часу на все вистачає: на навчання, відпочинок, 3D-друк та на хобі.
Які саме?
Люблю їздити на велосипеді, а ще з батьком “літаю” — пілотуємо FPV-дрон.
Які улюблені дисципліни зараз? Ви навчаєтеся на відмінно?
Я не відмінник, так не цікаво просто (сміється). Загалом у мене середній рівень успішності у навчанні. А найбільше подобаються фізика, захист України інформатика, українська література і соціологія.
Фізика, ну звісно! Ви навчаєтеся на спеціальності “Сучасні комп’ютерні технології в машинобудуванні”. Що конкретно плануєте робити у майбутньому: відкривати власну справу, працювати на “Ґуґл”?..
Певно, розпочати все ж доведеться з роботи у наймі, аби отримати досвід. Моя спеціальність — це хороша база з обробки металів та роботи з ними, адже ці технології вже доведені до ідеалу.
А так, звісно, хочеться мати власну справу. Є думки щодо 3D-ферми, але це недешево і конкуренція доволі жорстка.
Але спочатку варто подумати про продовження освіти.
Ось це вже цікаво. Не можу не поставити логічне запитання щодо цього. Є думки здобувати освіту за кордоном?
Точно не виключаю такої можливості. Наразі маю рівень англійської В2. Тож не лякає професійне навчання цією мовою. Та зараз я тільки на першому курсі коледжу, тому нічого конкретного поки не шукаю і не планую.
До речі, щодо англійської мови. Це саме та важлива частина освіти, яку вдалося здобути у 10 школі. Я дуже вдячний вчительці англійської Тетяні Сергіївні. Ще я додатково займався з репетитором з англійської, проте саме у школі отримав дуже якісну базу.
Добрі люди у соцмережах постійно лякають, що з України виїжджають мільйони біженців, особливо — талановита молодь, яка прагне спокійного та забезпеченого життя. Попри ваш вік і законну можливість покинути країну саме зараз, у розпал Лютої війни, ви досі тут.
У мене немає думок покидати країну через війну та виїжджати, поки я виїзний за віком, щоб втекти й не воювати. Якщо всі, то всі. Треба відстояти країну, значить треба, я не хочу тікати.
Україна переможе?
Звісно! Хіба це питання?!
