З початком повномасштабного вторгнення з України виїхали понад 14 мільйонів громадян – переважно мами з маленькими дітьми. Більшість країн дозволили українцям працювати, отримувати медичну допомогу та навчатися на правах громадян. Тому по приїзду батьки влаштовували дітлахів до ДНЗ.
Читайте нас на Telegram // Facebook // Підтримати РІО //
З власного досвіду хочу розповісти про відмінності українських та польських садочків. Як і в Україні, у Польщі є перелік документів та карта вакцинацій, які необхідно надати при вступі до дитячого закладу. Перше, що мене здивувало це обов’язкова наявність щеплення від COVID-19, як у мами, так і в дитини.
Прийшовши в сам садок, ми побачили невелику одноповерхову будівлю з панорамними вікнами. Кожна група мала двері, які одразу вели на ігровий майданчик. Схоже діти більше грались одне з одним, адже гойдалок та гірок там обмаль, чого не скажеш про наші майданчики.
Наступне здивування було, коли я дізналась, що немає денного сну. Адаптація діток проходила важко, вони вже звикли спати вдень.
Харчування також відрізняється. На сніданок зазвичай давали сандвіч або яєчню, на обід солодощі (дуже багато солодощів), на вечерю дивні страви, такі як вареники з чечевицею.
Приємно вразило дозвілля дошкільнят. Щотижня вони їздили до театру, брали участь у майстер класах, подорожували в сусідні міста.
Хочу відмітити, що польським вихователям необхідно перейняти досвід у своїх українських колег. Таких чуйних педагогів, як у нас, там не знайти.
Повернувшись у Бердичів, мене чекали нові правила прийому у дитячі навчальні заклади, а саме обов’язкова довідка про офіційне працевлаштування. В голові одразу проскочило питання «А як знайти роботу, якщо дитину залишити немає де і немає з ким?!». І ось незадача: ніби логічніше спочатку, щоб дитина пішла в садочок, адаптувалась там і лише потім спокійно підшуковувати роботу, але живемо не в простий час. Дякуємо за те, що маємо змогу жити та працювати в тихому місті.
Це був цікавий досвід, але немає кращого місця ніж рідний дім та рідний Бердичів.
