Їх дії часто непомітні та непублічні. Люди різних професій власним прикладом доводять, що кожний може допомогти наблизити Перемогу у війні з російським агресором. Їх об’єднують прагнення бути корисними в тилу і непохитна віра у мирне та квітуче майбутнє України. Героями оповіді на черговому занятті слухачів «Вуличного університету» від Публічної бібліотеки з філіями Бердичівської міської територіальної громади стали волонтери – бердичівські підприємці, митці та бібліотекарі, столична письменниця, дніпровський актор, журналіст із Бучі та юний франківець.
Бути потрібним іншим – чималий талант і поклик душі. «Любити та допомагати» – гасло тих, хто не може залишатись осторонь проблем людей, яким необхідна підтримка, і подій, що відбуваються в країні. Бути волонтером – це відповідальність за свої рішення та вчинки, милосердя без кордонів і можливість зробити світ кращим. Волонтерів багато, і кожен – унікальний… У приміщенні Бердичівської міської бібліотеки для дітей
лектор «Вуличного університету», місцевий краєзнавець Володимир Сінчук, презентував портрети-нариси волонтерів, розповідаючи про тих, для кого фраза «Якщо не ми, то хто?» – не просто слова.
Ольга Інглик та її друзі-волонтери
Війна об’єднала нас і зробила сильнішими. Зараз майже кожний – волонтер, кожний знайшов напрямок, де він може бути корисним. І є чимало таких прикладів. Із перших днів повномасштабного російського вторгнення в Україну декілька бердичівлян об’єдналися в групу й просто стали робити те, що було вкрай необхідним у напружений і тривожний час. Намагалися швидко та оперативно реагувати на виклики часу. Спочатку деякі не були навіть знайомі… Хтось приносив берці, хтось – каску, хтось – одяг для потреб військових, хтось став готувати тушонку для наших захисників… Власники магазинів секонд-хенду доставляли спальники і намети, інших торговельних закладів – тканину для маскувальних сіток. «Ми згуртувалися й стали справді дружними, – згадує міський підприємець Ольга Інглик, організатор добровільної групи волонтерів. – Дякую усім, хто надихає жити та працювати і завжди допомагає у будь-якій ситуації. Сильний, коли ти не один». Вони підтримують Збройні Сили України, допомагають знайти житло людям, які виїхали з окупованих територій, надсилають найнеобхідніше до звільнених міст. Бердичівляни відгукуються на всі прохання волонтерів і приносять одяг та продукти до пункту збору по вул. Європейській, 65. Небайдужі підприємці привозять гуманітарну допомогу з-за кордону. Всі разом прагнуть маленькими кроками розв’язувати великі проблеми. Менеджер із питань регіонального розвитку Ігор Воробйов – волонтер із дружної команди однодумців, говорить, що за 100 днів війни всі в групі ситали одним цілим.
Поспішають творити добро
Війна показала, наскільки сьогодні важливі людяність, самовіддача і милосердя. У багатьох відбулося суттєве переосмислення цінностей. Виросла готовність українців діяти, змінювати своє життя й допомагати іншим. Працівники бібліотеки для дітей Бердичівської міської територіальної громади влаштовують цікаве дозвілля для юних читачів, серед яких – і малюки з інших регіонів України, котрі разом із батьками були вимушені залишити рідні домівки. Зоя Боримська, соціальний педагог Бердичівського ліцею-інтернату спортивного профілю, підтримує учнів засобами арт-терапії, щоб покращити їх емоційний стан. Талановита майстриня разом із ліцеїстами створює дивовижні витинанки. Чимало бердичівських підприємців приєдналися до волонтерського руху: ініціатор і меценат створення пам’ятника жертвам голодомору Анатолій Кашпірук, брати Олександр та Ігор Борисенки, Галина і Валентин Кобятки, Іван Веровський, Юрій Заставський та багато інших небайдужих людей.
Наша землячка, художниця Ірина Метелещенкова, яка нині проживає у Франції, проводить заняття з образотворчого мистецтва для українських дітей із Києва, Луганської та Одеської областей. Костянтин Гудаускас, журналіст та правозахисник, котрий народився в Казахстані, а протягом трьох років мешкає у м. Буча, врятував понад 200 людей із різних міст і сіл Київщини, де займали позиції російські війська. Дев’ятирічний франківець Максим Кваснюк, наймолодший волонтер «Спільноти святого Егідія», допомагає вимушеним переселенцям, приносячи чай та смаколики і роздаючи продуктові набори та пледи.
Заручниками війни стали не лише люди, а й тварини. Сотні домашніх улюбленців залишилися на межі виживання через те, що їхні господарі загинули. Деяких люди покинули, поспіхом залишаючи свої оселі.
Ангеліна Яр (Анжеліка Комарова родом із смт Гришківці), українська письменниця, поетеса, журналістка – голова ГО «Природа над усе», кураторка проєкту «Котомістечко». Разом з іншими активістами вирішує проблему безпритульних котів на території Київського зоопарку. У небезпечний час волонтери допомогли перевезти 65 пухнастиків у Польщу. Врятував понад 250 покинутих тварин із гарячих куточків Київщини актор театру і кіно Олексій Суровцев. Перед повномасштабним вторгненням дніпрянин проживав в Ірпені. Спочатку евакуював людей, а згодом «бородата котоматуся», як він жартома називає себе, став вивозити безпорадних цуценят, котиків, черепах, кроликів та хом’яків, котрі осиротіли через окупантів. Під час війни, говорить Олексій, він став по-іншому дивитися на різні речі…
«Щодня ми зустрічаємо неймовірних людей, які прагнуть приносити користь іншим, – розповідає волонтер Ольга Інглик. – Вони допомагають чим можуть – добровільно, безкорисливо та безоплатно. І це їх позиція».
Кожен із нас на своєму фронті наближає Перемогу. Війну не можна перечекати, треба діяти і бути корисними своїй країні. Волонтерство робить нашу державу непереможною.
