«Дюна» по-бердичівськи: газові «прянощі», діряві труби/дистикости та сині очі містян
Тільки на вулицях Бердичева — усі частини «Дюни», не чекаючи офіційного виходу в кінотеатрах. І навіть знімального процесу.
Дійові особи:
- Тімоті Шаламе — інкогніто;
- МКП «Бердичівводоканал»;
- КП «Бердичівтеплоенерго»;
- АТ «Житомиргаз»;
- Фримени — бердичів’яни, які ще полюють на воду;
- Муад’Діби — бердичів’яни, які призвичаїлись до життя без води, тепла і газу.
Вулиці Бердичева поступово перетворюються на планету Арракіс, в народі просто Дюна. І ні, не так вже тут і спекотно. Проте якийсь загадковий Шай-Хулуд, він же піщаний хробак, із неабиякою наполегливістю змінює ландшафт вулиць міста. Складається враження, що цей гігантський хробак не зупиниться, доки не перериє тут усе. А потім, можливо, і далі піде. Житомиряни перешіптуються, що у них в місті вже давно спостерігаються якісь підземні ворушіння, що викликають проблеми із бруківкою.
Дарма, що замість харвестерів у нас звичайні тракторці й працюють вони не так у пошуках коштовного меланжу, як в намаганнях віднайти комунікації (схема яких не сходиться з їхнім фактичним розміщенням), Шай-Хулуд не нехтує полюванням і на таку дрібну здобич.
Місцеві жителі, вже навчені досвідом, зберігають кожну краплинку дорогоцінної води. Попри відсутність фрименських костюмів дистикостів, ми справді навчилися повторного використання води, її очищення та зберігання. Технічна вода в домогосподарствах зберігається в усіх наявних посудинах, від ванних до наперстків. Ще кілька місяців подібних поневірянь, і вода на місцевому ринку стане новою валютою, як у фрименів.
З газом такий маневр поки не пройде — невідомо, як скоро ми знайдемо тару для газу, аби набирати його про запас прямо з труби в побутових умовах (не намагайтеся повторити це в домашніх умовах!).
Справжньою містикою оповиті події на Бердичівщині. Розриті минулоріч труби біля будівлі з необережною назвою «Дежавю» ніяк не можуть зарити: їх латали, лагодили, міняли, мурували новий колодязь, але ця проблема пускає метастази по інших ділянках водогону і переритих вулиць у Бердичеві стає дедалі більше.
І якщо минулого року піщаного хробака цікавили переважно водогінні труби в центрі, то цьогоріч в коло його інтересів потрапили й газові комунікації по вулиці Замковій. З настанням холодів, звичайно, не оминув він своєю увагою і теплову мережу. А зовсім нещодавно стався ще й обвал каналізаційного колектора на розі вулиць Чорновола та Шевченка. З кожною новою подією такого роду бердичівські вулиці все більше нагадують локації з постапокаліптичних фільмів та ландшафт екзопланети Арракіс не видається таким вже й футуристичним.
Цікаво, що назва «Shai-Hulud» з арабської перекладається як «вічна річ», а з перської «владика вічності». Чи можемо ми сподіватися, що назва ця суто умовна, і не відображатиме його вічного панування на вулицях Бердичева? І як швидко за таких життєвих умов, без води, тепла та газу, посиніють очі бердичів’ян до канонічного відтінку?
P.S. Хто не дуже зрозумів, про що мова, в міській бібліотеці є повний цикл «Дюни» Френка Герберта, перший том з якого екранізовано.
ДАЙТЕ ЇЙ ПУЛІТЦЕРА!!!!
Від імені короля усіх піщаних хробаків я затверджую що вся стаття та фото- абсолютна правда!!! Наш вид еволюціонував, тому тепер ми називаємося шай-хулуд бердичівський! Наша мета – абсолютно змінити тектонічну структуру Бердичева та перетворити його на пустелю! Наступна наша ціль – м’ясокомбінат!