На багатьох фотографіях з останніх революційних бердичівських репортажів, в центрі уваги оточуючих можна було побачити невисокого чорнявого чоловіка – Сергія Адам’яка. Я думаю, що сьогодні варто детальніше розповісти про нього.
Цей бердичівський підприємець з 3 грудня минулого року знаходився на Майдані в Києві. І не просто знаходився, а брав найактивнішу участь в самообороні Майдану у складі 11 сотні «Ведмеді», разом з багатьма іншими бердичівлянами.
Під час останнього штурму беркуту, 18 лютого Сергій разом з товаришами охороняв медпункт на Грушевського в приміщенні парламентської бібліотеки. Коли почався штурм, вони, практично, залишились у ворожому оточенні. В медпункті десятки поранених, жінки-медсестри та кілька охоронців.
Було прийнято рішення евакуювати поранених із зони бойових дій. Але швидкі допомоги, які їхали зі сторони тилових позицій беркуту відмовились забрати поранених, бо вони були заангажовані лише на допомогу міліціонерам.
Тоді охоронці одягнули одежу медиків, додатково собі замотали хто голову, хто руку, поклали на ноші тяжко поранених і понесли їх в сторону Подолу. Поки основні сили беркутівців були зосереджені на штурму Хрещатика, їм вдалось вислизнути з пастки. І ще майже два кілометра довелось нести поранених, поки в ресторані на набережній Дніпра їм не запропонували допомогу, помили рани та надали транспорт.
А вже через день, коли основний наступ беркуту захлинувся, Сергій Адам’як повернувся до Бердичева формувати нове поповнення для самооборони. І тут він попав у самий вир організаційних клопотів створення місцевих загонів. Саме йому товариші довірили роль координатора, саме його слухались і виконували вказівки.
В п’ятницю він був у штабі і на блокпостах, в суботу – перший помічник офіційних «звалювачів» Леніна, далі – знову непрості наради, переговори і прийняття рішень. Буквально, на наших очах Сергій Адам’як постав лідером, якому довіряють «найгарячіші» бердичівляни. Їх революційну наснагу він прямо в залі РДА надихав щирою молитвою.
Раніше я не був особисто знайомий з Сергієм, знав лише те, що в нього в селі Радянському є бізнес з виробництва метало пластикових вікон, тому в короткій перерві за стаканчиком штабного чаю взяв коротеньке інтерв’ю.
Родом Сергій Адам’як з Тернопільщини, в Бердичеві живе вже 11 років. Приїхав сюди з дружиною, бо організовував тут виробничий бізнес з розливу води «Капітошка». Потім переключився на виробництво вікон. Хоча і рідну Тернопільщину не забуває. Там він організував фірму з надання туристичних послуг із сплавляння Дністром на плотах. До речі, багато бердичівлян за останні роки вже випробували цей хоча й не екстремальний, але достатньо цікавий вид відпочинку.
Дружина та двоє дітей хоча й переживають за батька і чоловіка з приводу його революційної діяльності, але відмовити навіть не пробують, адже знають, що він від своєї боротьби за Україну не відступиться. Сам Сергій після перемоги буде продовжувати навчання на кафедрі юриспруденції Санкт-Пербурзького університету, і думаю, він знає для чого він це робить.
А ще, буремні події надихнули Справжнього Українця на віршовані рядки, які неначе вихлюпуються із зраненої душі патріота:
***
Проснулось нації ядро
Почули діти Тарасові заповіта
Вже не засохне волі джерело
Повстане вже України еліта.
Повстане, пробудить всіх
Хто, ще не бачив у душі прозріння
Хто ще не встав, бо не хотів
Або боявся просвітління.
Не бійся брате і вставай
До волі нелегка дорога
Вам помагає Бог і рідний край
По Україні йде вже Перемога!
***
Нема на світі більшої біди
Коли живеш рабом безмовним
Коли ніхто не чує криків
Дітей вбивають, бо вони раби
Чи ми сліпі, чи ми глухі, чи дикі?
Ні, ми люди, теж як ви
Ми любим, плачем, але в темноті
Бо ми – сліпі раби
Раби не ми, ми не раби.
Повстало плем’я голову підняло
Каменярі козацької доби
Вже на майдані січ повстала
Вставайте України мужнії сини
Країни вольної, нової діти
Вставайте і кайдани розірвіть
Бо ми, і діти наші – не раби.
***