Сьогодні у Будинку офіцерів на Червоній горі Бердичів знову проводив в останню путь свого Героя. Молодого, амбітного, щирого, люблячого, веселого Михайла Хорошавіна – людину чистої душі. Йому навічно залишиться 34…
На жаль, війна забирає кращих з людей. Щодня на фронті, захищаючи рідну землю, гинуть справжні патріоти. Ті, кому б відбудовувати Україну, працювати, радіти, ростити дітей, мріяти, прагнути, жити, але аж ніяк не приймати свій останній бій.
6 серпня, поблизу Вугледару на Донеччині внаслідок артилерійського обстрілу бердичівлянин отримав поранення несумісні з життям, залишивши дружину та двох дітей – 16-річного сина та 8-річну донечку.
Михайло Хорошавін проходив службу на посаді кухаря їдальні у взводі матеріально-технічного забезпечення 2-го стрілецького батальйону ВЧ А0536. У мирному житті працював у компанії «Кромберг енд Шуберт», раніше – очолював відділ одного із будівельних магазинів міста.
Герой виріс у Бердичеві, мешкав по вулиці Соборній. До 9 класу навчався у третій школі, після її закінчення став студентом Бердичівського коледжу промисловості, економіки та права (тоді ще машколеджу). Класний керівник Михайла Хорошавіна Тетяна Давидова у розмові із журналістом розповіла, що Міша був дитиною із вродженою порядністю. Сором’язливий, вихований, добрий та чуйний. Мав багато друзів і завжди був готовий прийти на допомогу. Майже відмінник, в атестаті якого, як пригадує вчитель, було усього дві четвірки. Гарний син, а у дорослому житті взірцевий сім’янин, чоловік, батько.
Похоронний транспорт біля Будинку офіцерів зустрічали сотні містян. Усі тримали у руках живі квіти… «Краще б не до труни несли їх люди, а на зустріч з Героєм, коли б він прийшов з Перемогою, на дні народження його дітей, їх весілля», – наголосив у своєму слові міський голова Бердичева Сергій Орлюк. Мер зауважив, що ми живемо у складні часи і наше завдання – об’єднатись на всіх фронтах. Кожен день війни – це життя наших воїнів. Тому усі маємо кожен зі своєї сторони докласти максимум зусиль, щоб зупинити наступ ворога.
Співчуття родині загиблого звучали і від воїнів 26 абр. Воїном світла, котрий воював з нечистю, називали його побратими. Бійцем, який не сховався, коли окупант ступив на нашу землю, взяв до рук зброю та боронив мирне небо.
Військовий капелан Іван Цихуляк зауважив, що у той час, коли навколо вирує життя, хтось купує квіти коханій, а хтось ходить на ринок на закупи на фронті під обстрілами віддають життя за Україну її сини і дочки. Для того, щоб мирні мешканці мали змогу працювати, будувати сім’ї, плани на майбутнє, виховувати дітей – майбутнє нашої держави. У 21 столітті стояти біля домовини сина, чоловіка, батька, товариша – це страшно. Ще страшніше, що поліг він від сатанинської атаки в подобі російської армії. Тепер, коли військові боронитимуть Батьківщину тут, на землі, Міша боронитиме її з небес.
Звучали прощальні слова і від педагогів, окремо про те, яким добрим чоловіком був Михайло Хорошавін говорили його сусіди.
Кожен, хто хотів, міг сказати прощальне слово біля вкритої жовто-блакитним стягом домовини Героя. Кожен міг помолились, схилити голову в скорботі, покласти вінки та квіти, що присутні і зробили.
Після цього місто живим коридором, стоячи на колінах, простилось з воїном. Вулиця Братів Міхеєвих, якою до похоронного транспорту несли труну Героя, знову потонула у сльозах, навіки прощаючись із Михайлом Хорошавіним.
