В лютому 2020 року з ініціативою про вшанування пам’яті про історичну подію, зустріч на Бердичівському вокзалі очільника директорії УНР Симона Петлюри та маршалка Польщі Юзефа Пілсудського виступив відомий в Бердичеві та за його межами журналіст і громадський діяч Юрій Сокальський.
Тоді ще була можливість оперативно вирішити всі нюанси та встановити дошку саме до 100-річчя цієї зустрічі, тобто в травні 2020 року. Але, спочатку сперечались чи треба вона взагалі, потім думали, а хто це профінансує, а потім почався ковід, а потім війна…
Та саме зараз, під час війни в якій новими барвами заграли приклади найкращої співпраці наших народів, і щиру допомогу Польщі як для українських переселенців, так і для українського війська, тема події сторічної давнини знову стала актуальною. Знову про дошку почали говорити, заскрипіли, закрутились коліщатка погоджень і рішень, і фінальним кроком стала готовність польського товариства прихильників Пілсудського профінансувати виготовлення меморіального знаку.
А 15 листопада, напередодні річниці прийняття Декларації про державний суверенітет України, в рамках зустрічі іноземних делегацій, які приїхали до Бердичева на святкування 237 річниці коронації головної святині міста, на вокзалі відбулось урочисте відкриття меморіальної дошки.
Промовці урочистого зібрання багато говорили про історію, сьогодення та майбутнє, але ініціатора цієї події так і не згадали. Натомість, із виступів польських гостей навіть відомі бердичівські краєзнавці дізнались щось нове чи уточнили те, що вже знали про події 1920 року на теренах Бердичівщини.
Так, виявляється, саме із Честонхови були більшість вояків, які брали участь в боях за Бердичів, і саме тут велику кількість поранених поляків у польовому госпіталі вбили більшовики. Гість із Ченстохови називав цифру 600 поранених, хоча співставляючи з загальною кількість військ, її важко назвати реалістичною.
Без сумніву, родзинкою урочистостей став виступ молодого військового нашої артилерійської бригади Віталія Матвійчука. Адже він по-перше, бердичівлянин, по-друге – історик за освітою та за покликанням, а по-третє, теж як міг сприяв тому, щоб суботні подія відбулася.
Він наголосив, що сьогодні новою віхою та новою формою співпраці польського і українського війська стало постачання самохідних артилерійських установок «Краб» польського виробництва. Саме з них сьогодні наші артилеристи б’ють по ворогу сильно і влучно. Як символ цієї співпраці він подарував послу Польщі в Україні макет САУ «Краб».
Після всіх промов учасники церемонії поклали квіти до меморіальної дошки та залюбки фотографувались поруч з нею.
Добре, що було дуже спекотно, але гостям та глядачам церемонії (а серед них були навіть група туристів з Києва, які цього дня відвідували Бердичів) було цілком комфортно в тіні гарно підстрижених кленів. Вони старались не виходити з тіні на сонце, і тому постійно споглядали цілком пристойний п’ятачок перед входом у вокзал. Бо якби відійшли далі, то побачили б, що асфальту не вистачає більш ніж на третині перонів, а якби комусь захотілось до туалету, то враження про європейський Бердичів в них відразу б змінилось.
І якщо через рік хтось із польських гостей захоче відвідати це, ставше тепер меморіальним місце, то бажано було б, щоб і перони і туалет відповідали європейським прагненням нашого міста
