Ще якийсь тиждень тому про таке питання ніхто не думав і не гадав, але минулого вівторка воно раптом постало як першочергове і наднеобхідне.
Наш Telegram канал: https://t.me/rio_berdychiv_informatsiya
Саме цього дня в районній адміністрації, а, якщо точніше, то в кабінеті її очільниці, відбулась зустріч (в офіційному повідомленні РДА вона названа нарадою), на якій винесене в заголовок замітки питання обговорювалось, як уже давно позитивно вирішене.
Судячи з фотографій, опублікованих в цьому повідомленні, там були присутні: зі сторони РВА – начальник Бердичівської районної військової адміністрації Людмила Димидюк, керівник апарату її адміністрації, начальник фінвідділу та відділу з питань містобудування та архітектури; зі сторони Бердичівської міської ради – міський голова Сергій Орлюк, його заступниця з гуманітарних питань, начальник міського відділу культури, начальник фінвідділу та керівник управління архітектури. Бердичівську районну раду представляв її голова Олександр Балянов.
А судячи з тексту повідомлення, начальник РВА подала на нараді міському голові офіційне клопотання в якому ініціювала будівництво в Бердичеві пам’ятника (монумента) «Захисникам України» та провела обговорення місця спорудження монументу і джерел фінансування для його будівництва.
Делегація міста у відповідь ознайомила керівництво району планами реконструкції площі Незалежності, на якій зараз знаходиться меморіал «Слава Героям» (колишній «вічний вогонь»), обговорення яких активно йшло напередодні святкування 30 річниці Незалежності влітку минулого року.
За додатковими роз’ясненнями щодо того, що ж все-таки обговорювалось на тій зустрічі, і чи є рішення про спорудження монументу вже остаточним, я звернувся до Людмили Димидюк, і вона, незважаючи на шалену зайнятість напередодні відпустки, не відмовила у короткому інтерв’ю.
Виявляється, що ідея про спільний монумент, в якому б не ділили наших героїв на місто і район, виникла в неї ще чотири місяці тому, і оскільки Бердичів є центром новоутвореного Бердичівського району, у який увійшли 10 територіальних громад, то саме тут і має бути такий пам’ятник.
Ні з ким із голів цих громад таку ідею вона поки що не обговорювала, адже хотіла спочатку почути думку керівництва міської громади. Бо якби місто відмовилось би від її реалізації, то й говорити про подальше не було б сенсу. А законодавчим підґрунтям початку реалізації такого проекту є прийнята нещодавно, точніше 19 серпня 22 року, постанова Кабміну «Про затвердження Порядку проведення публічного обговорення місця розташування та намірів будівництва Національного військового меморіального кладовища на території територіальної громади».
Наскільки я зрозумів з тексту цієї постанови, там ідеться саме про кладовище, а не про пам’ятник, і спиратись на неї можна, якщо дійсно в когось з’явиться ідея сформувати нове місце поховання загиблих воїнів за межами традиційних цвинтарів.
В бесіді з начальником РВА я висловив думку, що при правильній організації справи такий монумент (як і спільні зусилля по його спорудженню) міг би стати одним з елементів ідентичності території, яких наразі дуже мало у Великого Бердичівського району, адже поки що лише карта об’єднує громади, одні з яких були з Бердичевом завжди, а інші лише починають до цього звикати.
Як на мене, то практика створення у всіх селах і містах однакових або схожих монументів уже була, і архітектурними пам’ятками вони не стали, а туристичними «магнітами» тим більше. Бердичів знають у світі за іншими пам’ятками, головна з яких – Кляштор Босих Кармелітів. Та його комунальна частина перебуває в архіважкому технічному стані і без негайних реставраційних робіт може просто зруйнуватись. Виконати цю реставрацію має бажання і має можливість католицька релігійна громада за умови передачі їй всього комплексу споруд.
Ось тут і могла б допомогти місту районна адміністрація, якби поділилась своїм приміщенням для розташування художньої та музичної шкіл, які нині займають колишні келії монастиря. Все одно тут половина кабінетів або пустують, або здаються в оренду сільським громадам. Я думаю, що заради такого кроку, міська рада могла б потіснитись у своїй будівлі та надати кілька кабінетів для райадміністрації та один кабінет для райради. Тим більше, що стоїть майже пустою і сусідня будівля по вулиці Садовій, 3, де лише кілька кабінетів займає відділ соцзахисту тієї ж РДА.
Або ж, після війни, хтось зрозуміє все таки, що райони – зайва ланка в адмініструванні українських земель та ліквідує їх разом з адміністраціями, і тоді точно звільниться їх будівля, яка стане освітньо-мистецьким коворкінгом, хабом і місцем народження дійсно креативних ідей.
P.S. У міськвиконком я теж приходив питати людей, які були на четверговій зустрічі у РДА, що вони про це думають. Але у відповідь вони лиш розводили руками, адже офіційне клопотання офіційно до них ще не дійшло, а осягнути одразу масштаб пропозиції без її осмислення та обговорення у такій досить чутливій справі дуже непросто.
P.P.S. Користуючись запевненнями начальниці РВА про те, що все буде прозоро і відкрито, я напросився бути присутнім на можливих засіданнях можливої робочої групи, але чи вдасться дізнатись про час і місце їх проведення ще невідомо, адже, незважаючи на неодноразові прохання запрошувати журналістів на координаційні наради в райадміністрації, попасти на них ще жодного разу не вдавалось.
