Природне прагнення її душі – бажання жити заради блага людей, робити щасливими інших. Для неї найвища радість – відчувати себе потрібною ближнім своїм. Героїня нашого нарису – депутат Бердичівської районної ради, людина-сонце і невиправна альтруїстка Наталія Надрага.
Журналісти зустрілися з головою фракції політичної партії «Всеукраїнське об’єднання «Батьківщина» вранці. І з перших хвилин спілкування між нами встановилися теплий внутрішній зв’язок та взаєморозуміння. Наталія Павлівна не просто відповідала на питання, а ділилася думками, поступово відкриваючи грані свого світовідчуття. І перше слово – про батьків, які вже декілька років тому відійшли у світ інший…
Все починається з родини…
У родині звичайних трудівників Надії Павлівни та Павла Григоровича Надраг виховувалося троє дітей – два сина і дочка Наталія. Сім’я проживала у с. Тхорівка Сквирського району Київської області. Мама була незвичайно гарною, вона випромінювала красу зовні та зсередини і відрізнялася великою працьовитістю. Тато – людина широкої душі й відомий на все село червонодеревець. Багато чого вмів: як кажуть, очі бачили, а руки робили. Чимало випробувань і труднощів дісталося на їх долю: обоє – сироти, пережили голодомори 1932–1933-го і 1946–1947-го років. У дітях виховували повагу до праці, доброзичливість та милосердя і співчуття до людей. Всім дали вищу освіту, згодом кожний отримав досвід роботи на керівних посадах, усім батько побудував оселі. Наталію завжди називав лагідно донею…
Вчитися і працювати – на совість
Зі шкільної лави Наталія Надрага прагнула робити все на совість: і опановувати науки, і працювати. Закінчивши освітній заклад у рідному селі, продовжила навчання у Бердичеві, в ПТУ Міністерства побутового обслуговування. Непереборне прагнення до знань привело дівчину до Республіканського заочного технологічного технікуму в м. Києві. Встигала паралельно навчатися в двох закладах. Непосидюча та невгамовна Наталія, визнаний лідер серед молоді, постійно була старостою групи. Її завжди стимулювало бажання діяти і безперервно рухатися вперед. У 2003-му році Наталія Надрага закінчила Київський Національний технічний університет України, де здобула кваліфікацію магістра адміністративного менеджменту.
Ще будучи студенткою технікуму, влаштувалася працювати на Бердичівську швейну фабрику. Починала ученицею, а вже через місяць стала майстром бригади пошивного потоку. Самовідданій праці на підприємстві присвятила 10 років життя. А далі була трудова діяльність у КП «Комбінат комунальних підприємств міста Бердичева». Протягом 30-и років пройшла всі етапи професійного зростання: нормувальник, головний інженер та економіст. Для багатьох стала мудрою наставницею і доброю порадницею, яка з юнацьких років дотримується правила: хочеш жити для себе – живи для інших.
Життя для блага інших, сповнене істинної любові
День Наталії Надраги розписаний чи не по хвилинах. Працюючи інспектором одного з відділів Бердичівської райдержадміністрації, вона чимало уваги приділяє спілкуванню з людьми. До неї нерідко звертаються за підтримкою та допомогою. Наталія Павлівна володіє рідкісним даром – здатністю просто вислухати, дивлячись в очі, і знайти те саме слово, яке так необхідне… І дуже часто, коли з жінкою вітаються на вулицях міста, вона чує слова подяки від тих, кому пішла назустріч. Із депутатською діяльністю знайома не з чуток. У 2015-му році була обрана до Бердичівської міської ради, за результатами місцевих виборів–2020 – до районної. Рішення знову балотуватися було виваженим і свідомим.
– Завжди реагувала на зміни в державі, місті та районі. Серцем переживала всі революції, всі доленосні події у нашій країні. Мене хвилюють виклики, що нині стоять перед громадськістю.
– Яких конкретно змін прагнете?
– Я народилася і зростала на Київщині, там пройшла молодість, але Бердичівщина стала рідною. Щиро люблю місто й район, безмежно закохана в природу нашого краю, шаную його звичаї і традиції. Хочеться, щоб вони примножувались. І дуже важливо розвивати туристичний потенціал Бердичівщини, її природних об’єктів. У нас багата історико-архітектурна та культурна спадщина.
– Наталіє Павлівно, на Вашу думку: що є найскладнішим в управлінській діяльності?
– У мене за плечами – 40 років трудового стажу і чималий досвід керівництва… Якість управлінських рішень має суттєвий вплив на ефективність діяльності, але, на жаль, від наших рішень не все залежить. Ми працюємо в системі, яка потребує реформ і модернізації змісту, форм та методів управлінської діяльності. Головне – йти назустріч людині, незважаючи на ранги та звання…
– Що у вашій роботі приносить радість?
– Спілкування з людьми і можливість допомогти вирішити їх проблеми.
– Ваш життєвий принцип?
– Поважати людей, бути в усьому справедливою, шанувати думку кожного. Знаєте, для мене немає поганої погоди, і я не бачу негарних людей. Хочеться кожному хоч чимось допомогти: словом, поглядом, справами…
Я невибаглива у повсякденному житті, скромна у своїх потребах і звикла обмежуватися найнеобхіднішим. Пам’ятаєте східну притчу про Султана Сулеймана? «Я прийшов у цей світ з порожніми руками, з порожніми і йду…» Потрібно плекати духовні скарби, а не матеріальні. Дякую Богу за сонце, небо, за ясні зорі, за те, що я матір. Якщо добре моїм дітям, значить, добре і тим, хто поруч із ними…
Ми розмовляли про різне: взаємини між людьми, дбайливе ставлення до всього живого на землі, віру і довіру, спільних знайомих та мрії… І згадалися слова Сенеки молодшого: «Людина для людини – святиня». Шлях, який обрала ця звичайна і незвичайна жінка, – творити добро. У Наталії Надраги активна громадянська позиція, вона допомагала, чим могла, учасникам подій на Майдані, Збройним силам України і продовжує підтримувати наших захисників, які боронять східні кордони держави. У неї нерідко гостювали приїжджі зі Слов’янська та Донецька, які живуть у «гарячих точках» Донбасу. У домівці Наталії Павлівни перебували й переселенці з Криму… До речі, вперше ми спілкувалися в телефонному режимі у той час, коли вона разом із працівниками райдержадміністрації, структурних підрозділів районної ради і представниками депутатського корпусу працювала на території оздоровчого табору «Березовий гай». Готуючись до свята до Дня захисту дітей, тут усюди навели порядок, облагородили різні майданчики для проведення майстер-класів та змагань зі східних єдиноборств. Влаштували локації для пригощання морозивом, смаколиками і справжнім кулішом. Підготували сцену, де проходитиме святкова програма «Сузір’я талантів» і виступатимуть найкращі художні колективу міста й району. Мають відзначати 150 обдарованих дітлахів із 10-и громад новоствореного району та нагородити за найвищі результати в учнівських олімпіадах, інтелектуальних і творчих конкурсах, спортивних турнірах обласного, Всеукраїнського та міжнародного рівнів. Звичайно, вручатимуть подарунки. Районні посадовці чимало зробили за власні кошти.
Мама і дочка – єдине ціле, світ, наповнений нескінченною радістю взаєморозуміння
Дочка Інеса – сенс життя та його найкраща частина і багато в чому – повторення матері, її сила та опора, надія і гордість. Вони йдуть життєвим шляхом пліч-о-пліч, разом переживаючи негаразди, радіючи добрим новинам та подіям, новим успіхам і досягненням. У відображенні однієї можна побачити іншу. У дитинстві Інеса приносила додому ображених та безпритульних тварин, рятувала, годувала і лікувала. Звичайно, питання вибору професії перед нею не стояло. Зараз молода жінка працює у Бердичівської районній державній лікарні ветеринарної медицини. А вдома у них є чотирилапі, якими турботливо опікуються… Мама й донечка багато часу проводять разом, підтримуючи і надихаючи одна одну.
Дочка Інеса та онук Олександр – два крила, нескінченна ніжність і щастя. Восьмирічний ліцеїст гарно вчиться, захоплюється точними науками та шахами, відвідує художню і музичну школи, грає на скрипці та фортепіано. Любов до музики успадкував від мами Інеси… Розповіді Наталії Павлівни про рідних сповнені любові, тепла і гордості. Вони – її відрада та втіха, її гідне продовження…
– Чи знаходиться час для дозвілля?
– У вихідні іноді вирушаємо кудись з екскурсіями. Днями ми побували на фестивалі повітряних куль у Кам’янець-Подільському. Коли вчилася в Києві, постійно мала культурну програму: відвідувала театри, концертні зали… Була у багатьох культурних закладах Львова та Одеси. Мене захоплює архітектура стародавніх замків… Якось їздила з туристичним туром у Німеччину. Обійшла картинні галереї, люблю мистецтво… Коли випадає можливість, у літній час відпочиваємо з рідними в Закарпатті, на узбережжі Азовського і Чорного морів.
– Ваші улюблені заняття, які приносять радість?
– Звичайно, шиття. Руки не завжди доходять. Але коли є хоч трохи часу, сідаю за швейну машинку і отримую величезне задоволення…
– Про що мрієте?
–Аби мої та інші діти були здоровими і щасливими, жили та працювали в нашій країні…
Цікавий факт: як стверджують антропологи, прізвище Надрага походить із царських коренів Надрагичів, далеких родичів королеви Єлизавети ІІ, що в перекладі означає «прекрасне сонечко». Дивовижне співпадіння! Наталія Надрага – з числа тих, кого можна назвати людиною-сонцем…
Закінчуючи розмову з цією дивовижною жінкою, ми почули добру пораду-напуття: «Бережіть себе і будьте здорові…»
