Для цього він 1грудня виступив з трибуни Верховної Ради України з гнівними спічем проти голови облради Житомирщини (до речі, свого однопартійця), а 5 грудня став одним з промовців мітингу під пустою в неділю бердичівською міською радою. Тут зібрались батьки та студенти Бердичівського спортивного ліцею, які до цього часу своєї думки про перипетії з перенаправленням майбутнього фінансування публічно ще не виказували.
Я зовсім випадково побачив у Фейсбук фотографію, щойно виставлену народним депутатом з людьми і плакатами, і за кілька хвилин вже був на Центральній площі міста, щоб зрозуміти, що ж тут коїться.
І виявилось, що формальними організаторами мітингу стали представники громадської організації «Стоп Корупції» на чолі з керівником її бердичівського осередку Станіславом Лужанським. На площі стояв спеціальний автобус з логотипом організації, озвучувальна апаратура та кілька активістів, які вели відео та фотозйомку і були теж в футболках з назвою ГО.
Виступали на мітингу в основному представники так званої команди Богдана Кицака – його сестра Людмила, яка єдиною з депутатів обласної ради проголосувала проти перейменування Житомирського ліцею, секретар міської ради Богдан Коляда і, звісно ж, сам народний депутат. Всі вони розповідали, як вболівають за юних бердичівських спортсменів, і обіцяли зробити все від них можливе, щоб гроші таки повернути в Бердичів.
Виступили з промовами також відома бердичівська спортсменка Юлія Олішевська та керівник Бердичівського ліцею Лариса Тарнапольська, яку я спочатку і не побачив у натовпі учасників мітингу. Я перекинувся з нею кількома фразами, і очільниця погодилась з моєю думкою, виказаною в попередній статті на цю тему, що якби пообіцяли виділити мільйонів 10 – 20 замість 450, то ніхто б в сторону колишнього бердичівського інтернату і не подивився б.
А ось народний депутат Богдан Кицак вже після завершення мітингу за цю ж саму статтю пообіцяв нашій редакції великі неприємності, включаючи судовий позов. Мовляв, не можна так легковажно писати про Публічних Осіб.
Заключним етапом зібрання стали підписи батьками ліцеїстів листів на адресу Богдана Кицака (хоча навіщо йому лист, як він тут був і все чув), Президента та ще когось з проханням розібратись у ситуації та не залишити дітей без надії на високоякісну спортивну освіту.
Я все пробував розговорити батьків ліцеїстів, щоб розповіли, хто саме організовував їх цього дня тут зібратись, хто писав плакати і хто озвучував, що на них має бути написано, і вияснив лише, що плакати писали дійсно вони, але на інші питання не сильно хотіли відповідати. Серед того, що подобається їм в ліцеї, називали те, що їхніх дітей тут безкоштовно і дуже смачно харчують (двічі на день бердичівлян і тричі тих, хто живе у гуртожитку), гарні тренери і приємна атмосфера в закладі.
Вони не хотіли слухати аргументи, що про закриття Бердичівського ліцею зараз мова зовсім не йдеться, казали, що диму без вогню не буває, тому потрібно вже сьогодні наперед боротись за його збереження.
Так само заплутано пояснював, де ж антикорупціонери побачили корупцію у процесі перетягування майбутніх коштів, голова осередку «Стоп корупції» Станіслав Лужанський. В тому, що вже на перших тендерах на проектування ціни були завищені в десятки разів, корупції він не бачив, а ось в тому, що гроші можуть пройти мимо Бердичева, вона з’явилась. Склалось враження, що їх просто «замовили» для проведення цього інсценування.
Був присутній на мітингу, хоча і не виступав, радник міського голови Бердичева Артур Іваненко. І хоча серед написаних плакатів був один з текстом: «Орлюк, ти де?», але потім, напевно, після роз’яснень, якась мама ховала його від фотографування і казала, що мер тут ні при чому.
Розмірковуючи про ситуацію, яка стала причиною мітингу, гнівних спічів та «антикорупційної боротьби», чомусь згадалась поставлена в минулому році в нашому театрі п’єса «Сто тисяч» та інші аналогічні за сюжетом твори, коли великі гроші буквально змінювали людей на очах, застилали їм все інше, заставляли робити речі, про які вони, позбувшись цих грошей, шкодували.
Так і тут, за кожним словом промовців «діти, діти…» чулося «гроші, гроші…».
P.S. До речі, сам Богдан Кицак дізнався про шалені гроші, які мали бути виділені на ремонт інтернату, з нашої газетної замітки. Тоді він казав мені особисто: «Де ви таке взяли? В Бердичів? Півмільярда? Та не може такого бути…».
