Це було видно неозброєним оком під час вчорашнього офіційного візиту. Воно й не дивно, адже саме у нашому місті він народився та провів свої дитячі роки. Можливо, тому, старанно спланований графік візиту після відвідин у Житомирі ліцею для обдарованих дітей та 95-ї бригади, у Бердичеві потроху почав розтягуватись.
Хоча перший пункт своїх відвідин – цехи Бердичівської фабрики одежі торгової марки «Braga» пройшов швидко, там голова Верховної Ради оглянув робочий процес, але навіть не поміряв знаменитий бердичівський костюмчик, та вже в наступному місці наш земляк, здавалось, вже нікуди не поспішав.
Він прийшов у рідні для себе стіни колишнього Будинку піонерів, а нині Центру позашкільної освіти, який, до того ж, носить ім’я його батька. Олександр Разумков зростав у цих стінах у далекі сімдесяті роки минулого століття, а Дмитро займався тут у гуртку словесності вже в кінці дев’яностих. І сьогодні тут працюють педагоги, які вчили маленького Діму читати правильно вірші і добре пам’ятають, яким він був старанним ведучим різноманітних заходів.
Керівник ЦПО ім. Разумкова Олена Боровська розповіла гостю про нинішній стан та здобутки колективу бердичівського позашкілля, а міський голова, користуючись моментом, одразу ж попросив грошей на завершення реконструкції старовинної будівлі та реконструкцію парку поблизу неї. Дмитро Разумков запитав, чи є розроблена проектно-кошторисна документація, і йому відповіли, що таку можуть представити хоч завтра. Але коли голова Верховної Ради уточнив це ж питання, то сказали, що найближчим часом зроблять.
У всіх кімнатах Центру натхненно займались діти, і Дмитро Олександрович по черзі відвідував їх, запитував про щось та залюбки фотографувався з ними. Посмішка не сходила з його обличчя весь час перебування у стінах свого дитинства.
Після Центру позашкілля Дмитро Разумков разом з міським головою та керівниками області зробив короткий візит до 26 артилерійської бригади, але туди журналістів не запрошували, та після цього приїхав до реконструйованого театру. Тут йому теж розповіли про відродження театральної діяльності у Бердичеві та показали всю красу відремонтованої старовинної будівлі.
Запланований брифінг для журналістів відбувся тут же, в фойє театру. Він був хоча й коротким, але досить змістовним. На питання про враження від відвідин Бердичева, Дмитро Разумков відповів, що вони є дуже приємними. Чудові спогади та сучасні зміни на краще в місті йому дуже сподобались. А подальше просування реформ децентралізації він вважає запорукою того, що й інші невеликі міста теж отримають могутні ресурси для свого розвитку.
Голова місцевого осередку спілки журналістів разом з питанням передав нашому іменитому земляку і прохання. Наша колега вже кілька років оббиває пороги всіх державних закладів з проханням вирішення особистої проблеми – в Німеччині, після смерті її доньки, дві її онучки залишились у сім’ї фактично чужих людей, і вона прагне повернути їх в Україну. Дмитро Олександрович документи взяв та обіцяв розібратись і, по можливості, допомогти, хоча і зауважив, що подібні міждержавні справи бувають дуже й дуже непростими.
Я підняв питання про дефіцит суддів у нашому суді, який триває вже кілька років. З дванадцяти необхідних зараз працюють лише п’ятеро, інші вакансії не займаються, а тим, у кого закінчився перший п’ятирічний термін вже кілька років не підписують переатестацію.
Дмитро Разумков «заспокоїв», що в Україні є такі суди, де взагалі суддів немає, тож у Бердичеві ще не все так погано, і сказав, що суддівська вертикаль – це не зовсім компетенція Верховної Ради, хоча всі необхідні закони для функціонування, наприклад, Верховного суду, рада під його керівництвом вже прийняла.
Ну, а на запитання журналістки телекомпанії «ВІК» про земельний мораторій, спікер ради знову повторив всі ті меседжі, які ось вже кілька місяців старанно озвучують всі представники нової влади. Мовляв, люди хочуть мати змогу продавати свою власність, це приведе в країну нових інвесторів та збільшить валовий продукт, продаж іноземцям тільки після референдуму і т.д., і т.п.
Після брифінгу журналісти ще трохи поспілкувались між собою, бо не так вже й часто зустрічаються по таким приємним приводам, та й почали розходитись. Але ще кілька годин місцеві поліцейські та приїжджі специ державної охорони не полишали околиці театру та сусідні двори. Напевно, керівники міста спілкувались з гостями ( а може й без них) набагато довше.
