Звучить ця «тема» в нашому місті вже дуже й дуже давно. В усякому разі, останніх три десятиліття – це точно.
Читайте нас на Telegram // Facebook // Підтримати РІО //
До того побутові стоки з осель бердичівлян з більшої половини міста випаровувались на мулових картах по вулиці Чуднівській, а з меншої – очищувались на очисних спорудах шкіроб’єднання імені Ілліча, потім ще довідстоювались на «біопрудах» поблизу Агатівки та скидались в Гнилоп’ять в Швайківці.
І був тоді навіть момент, коли місто вимагало у шкіроб’єднання плати за те, що побутові стоки розбавляють їхні промислові стоки, адже очищати їх вважалось значно простішою справою, ніж чистити від хрому стоки шкірзаводів. Але так домовитись тоді не вдалось, а платити за очистку підприємству не хотілось, тому міська влада і розпочала будівництво власних, комунальних очисних споруд.
Почали їх споруджувати в кінці вісімдесятих на території між існуючими картами та звалищем, але на початку дев’яностих це будівництво завмерло.
Я все довго не міг збагнути, чому ж місто під час банкрутства шкіроб’єднання не забрало собі його очисні споруди, і лише зараз, готуючи цей матеріал, знайшов рішення господарського суду про банкрутство шкіроб’єднання від 2002 року. А ЗАТ «КЕС» на базі очисних споруд було створено ще в 1998 році, тож у список банкрутів воно не попало.
Тоді Володимир Цимбалюк шукав інвесторів для залишків шкіряного виробництва і порадив іспанцям, що без власних очисних в них не вийде налагодити тут виробництво. Щоб не було так накладно вони знайшли собі компаньйона, якому теж потрібні були очисні. Ним виявився новий власник солового заводу, який в ті часи заново починав на ньому виробництво солоду. А поскільки все це відбувалось в Бердичеві, то акції «КЕС» розподілили не порівну, а по-бердичівські. Основним гравцям дісталось по 49%, а те, що залишилось, так звану «золоту» вирішальну частку оформили на себе кілька бердичівлян.
І спочатку, здавалось все всіх влаштовувало: місто платило за очистку стоків КЕСу, чи платили йому власники за очистку ніхто не знає, щось трохи чистилось, трохи скидалось в річку неочищеним, і в результаті вже давно ніхто з порядних рибалок не ловить рибу у Скраглівському ставу. Люди жалілись, писали скарги, тож потрібно було щось робити.
Василь Мазур тоді знову повернувся до ідеї зробити для міста власні комунальні очисні. В акурат після того, як завершилась багаторічна епопея з будівництвом фільтрувальної станції (тобто тієї, яка очищає воду з річки для подачі її у водопровідну мережу) цю ідею було представлено тодішньому прем’єр міністру Миколі Азарову. Він у 2012 році приїхав в Бердичів на відкриття фільтрувальної станції. Тоді ще трапився конфуз, бо міський голова і його заступник з ЖКГ називали різну кількість коштів, які потрібні для добудови очисних. Один казав 14, другий – 28, але правильною все ж була цифра 28, яку незадовго перед цим вивели в проектно-кошторисній документації.
Якийсь комусь сигнал після цього все ж пішов і незабаром з державного бюджету виділили перших 8 мільйонів гривень. На них житомирська будівельна фірма вирубала трохи хащів, влаштувала паркан, дах і вікна в адмінбудівлі та закупила трансформатор і пластмасові труби. Але наступний транш з держбюджету не прийшов, а потім почалась війна, і будівництво заглохло знову. Труби і трансформатор охороняють з того часу сторожі, яких змушений там тримати вже майже десять років наш водоканал.
З того часу два рази проектно-кошторисну документацію перераховували і ціна будівництва збільшувалась спочатку до 76 мільйонів, а потім і до 150 мільйонів. І ось тепер за 3,5 мільйона її хочуть перерахувати знову і за попередніми оцінками ціна добудови комунальних очисних може сягнути 350 мільйонів.
А на очисних КЕСу за цей час не прожекти малювали, а за рахунок власних оборотних коштів провели серйозну реконструкцію і ремонт обладнання і добились значно кращої якості очистки стоків. І якби їм водоканал виплатив борг в 3,5 мільйони, то вони могли провести реконструкцію другої черги аеротенків і очистили стоки до такого рівня, що вже непотрібно було б їх транспортувати додатково на біопруди, що могло б зменшити і тарифи на очистку.
Ось тут ми й дійшли до питання, винесеного в заголовок статті. Ціна питання однакова. Але, якщо думати в першу чергу за екологію, то потрібно ці 3,5 мільйони пустити на термінову реконструкцію КЕСу, а якщо думати про те, як можна щось отримати на відкатах за такі дорогущі проектні роботи, а потім ходити з оновленим проектом і ще три-п’ять-десять років розказувати всім що ми ось-ось отримаємо гроші на грандіозне будівництво (з якого теж, думаю, щось «відвалиться» його кураторам), то тоді звичайно ж, потрібно віддати ці гроші за черговий ящик паперу.
А якщо вже так хочеться потішити свої амбіції і міському голові і народному депутату, який знову буде бити себе в груди, що виб’є гроші на будівництво з державного бюджету, тоді, грець із ним, потрібно виділити все ж гроші на корегування проекту, але одночасно з цим дати таку ж суму комунальному водоканалу на те, щоб він розрахувався з боргами.
Для кращого розуміння публікуємо нижче свіжі фото з місця потенційного Великого Будівництва та з місця реальної роботи на екологію:
