На відміну від минулих років, коли всі урочисті заходи біля меморіальних дошок, встановлених на честь героїв Радянського Союзу та загиблих воїнів АТО, об’їжджав особисто міський голова разом з багаточисельною «свитою», нині вирішили, що самі навчальні заклади визначатимуть і час проведення заходів, і їх формат.
Так, в дванадцятій школі місцем проведення вибрали актову залу, а не шкільний двір поблизу меморіальних дошок, бо погода в Бердичеві – холод і дощ, який міг пуститись щомиті, аж ніяк не сприяли цьому. Лише на кілька хвилин діти вибігли з теплої зали, щоб покласти квіти до двох меморіальних дошок, які прикрашають стіну будівлі і повернулись назад.
Одна дошка сповіщає, що в цій школі навчався захисник України солдат Сергій Гадіулін, який загинув в 2015 році на Донбасі, а друга – про те, що в школі навчався державний діяч генерал-лейтенант Андрій Таранов, який розбився в 2016 році, катаючись по Дніпру на гідро скутері.
Андрій Іванович Таранов працював заступником голови адміністрації Президента України Порошенка з питань силових органів з грудня 2014 року, хоча свій орден «За мужність» ІІІ ступеню отримав ще в 2012 році згідно з указом Януковича. Дуже багато фактів його біографії все ще залишається військовою таємницею, але достеменно відомо, що саме він був ініціатором створення в Бердичеві, на базі колишньої школи прапорщиків, сучасного навчального центру Сил Спеціальних Операцій.
Не забули цього дня в Бердичеві згадати і тих, кого ще до війни на Сході називали головними героями травневого свята. Так, біля будинку по вулиці Садовій з меморіальною дошкою про те, що тут жив Герой Радянського Союзу Григорій Найдін, учні першої школи провели традиційний урок мужності.
Вони розповіли, що свій подвиг командир танку Григорій Найдін звершив ще в перші дні Великої Вітчизняної війни, коли 23 червня неподалік від Вільнюса знищив за один день 15 німецьких танків і 10 артилерійських гармат. Його легкий танк БТ-37 зайняв зручне місце у засідці неподалік болота. Коли колона німецьких танків втягнулась в єдину дорогу через болото, він спочатку підбив головний танк, потім замикаючий танк, а потім всю бронетехніку, яка знаходилась між ними.
Таку тактику боротьби з механізованими колонами активно застосовували в іншій війні, яка проходила в горах Гіндукуша через кілька десятиліть після Другої світової. Але тоді вже в ролі нерухомих мішеней виступали радянські танки, БТРи та КАМАЗи.
І хоча нині, на всіх пам’ятних заходах їх учасники раз за разом називали героями і ветеранів другої світової, і захисників України – воїнів АТО, і воїнів-інтернаціоналістів, біля стели з іменами загиблих в Афганістані бердичівлян ніяких урочистостей не було. Надто вже схожою з позицій сьогодення виглядає місія радянської армії в Афганістані на дії російських «відпускників», яких через військкомати вербували на захист населення Донбасу від української «хунти».
Так само нелогічним виглядає і вшанування «героїв» операції «Дунай», які в 1968 на танках приїхали до Праги, щоб придушити прагнення до свободи чеського народу. Можливо, пройде ще кілька років, і це стане, нарешті, очевидним для тих, хто організовує святкові заходи.
А, можливо, зміни будуть не такими помітними, але все ж неминучими. Так, ще кілька років тому бердичівські школярі проводили аналогічні мітинги біля будинку по вулиці Короленка, 31, де проживав Франц Кучеров, який отримав звання радянського героя ще за участь у загарбницькій «фінській кампанії». Сьогодні немає вже на цьому місці ні меморіальної дошки, ні будинку…