Вчора інформаційний простір Бердичева підірвала новина про автомобіль швидкої допомоги, подарований німецькими благодійниками більше року тому.
Точніше, не стільки новина про автомобіль, скільки про те, що він знаходиться невідомо де, але точно не там, куди його передавали. Відповідний пост зробив на своїй сторінці у Фейсбуці німецький бізнесмен і благодійник Юрген Мартін, в якому він звинуватив голову Благодійного фонду «Оберіг-26» в присвоєнні автомобіля, призначеного для бердичівської лікарні, а міського голову – в брехні.
Цей пост поширили місцеві ЗМІ, і розголос пішов добрячий, але в коментарях все ж більше було питань, ніж відповідей на них, тому й довелось сьогодні цілий день присвятити пошукам цих відповідей.
В першу чергу, звичайно ж, звернувся до Ірини Леонідівни Піскун, яку добре знають і в нашому місті, і далеко за його межами. Вона люб’язно погодилась і розповісти, і надати відповідні документи про цю історію.
Німецьких благодійників Юргена Мартіна та його дружину Людмилу Лауф вона знає дуже давно, вони плідно співпрацювали вже більше п’яти років і чимало благодійної допомоги для України пройшло саме через їх руки. Але не завжди все було гладко і просто, і два роки тому трапилась досить неприємна історія.
Коли під час епідемії ковіду закривались в Європі не тільки аеропорти та ресторани, але й магазин одягу, один з власників такого магазину передав для благодійників фактично все, що було на прилавках і вітринах. Він вирішив, що все одно його не продасть, то нехай в Україні люди порадіють з такого подарунку.
Але українські митники не зрозуміли благих намірів мецената, і зробили вигляд, що вони теж бідні і нещасні, і їм теж потрібні частина цих гарних і нових речей. Ірина Піскун принципово нічого нікому не хотіла віддавати, тому незабаром цей конфлікт вилився у кримінальне провадження про порушення митних правил. І звинуватили у цьому порушення не отримувачів допомоги, а саме Юргена Мартіна.
Ірина Леонідівна з чоловіком найняли адвокатів, надали всі документи, їздили на всі суди, які тривали більше року, і врешті-решт довели і в першій інстанції і в апеляції, що все вони робили правильно. Але поки йшли ці суди співпраця з німецькими благодійниками не переривалась. Частково в неї був залучений і міський голова Бердичева Сергій Орлюк.
Влітку 2021 року він висловив бажання придбати для міської лікарні автомобіль швидкої допомоги і звернувся з цим проханням до Юргена Мартіна. Мовляв, ви знайдіть авто, а ми знайдемо тут гроші.
Але, коли німці знайшли автомобіль і викупили його, гроші зібрати на нього в Бердичеві не вдалось. Тоді, за словами Ірини Піскун, Юрген Мартін зателефонував Орлюку та сказав, що подарує автомобіль міській лікарні Бердичева, за умови, що мер сприятиме у вирішенні судової справи з благодійним одягом.
Після цього була оформлена дарча угода від Мартіна на Благодійний фонд «Оберіг-26» та оформлені документи в міністерстві соціальної політики на безмитне ввезення автомобіля в Україну для потреб лікарні. Перед початком повномасштабного вторгнення автівку ввезли в Україну, про що було відзвітувано фотографіями з пункту пропуску.
Потім, за словами Ірини Піскун та її чоловіка, Сергій Орлюк відмовився від цього автомобіля для міської лікарні. Вони думають, що це було зроблено з моральних міркувань, адже він нічого не доклав для вирішення судового спору з одягом, а тому й не захотів брати авто в подарунок. Хоча, автомобіль, був порівняно новий (2015 р.в.) і в значно кращому стані, ніж інші автомобілі, подаровані лікарні іншими благодійниками. На жаль, зрозуміти справжні мотиви міського голови подружжя Піскунів не може, бо кілька останніх місяців фактично не спілкуються з ним.
В перші місяці війни автівка використовувалась для перевезень, а зараз знаходиться під Бердичевом, на території, на якій тимчасово дислокуються військові, але якщо я хочу, то вони домовляться, щоб я на власні очі міг побачити його і впевнитись, що вона ціла і неушкоджена.
Я погодився на таку пропозицію, а перед прощанням запитав, чи є десь оприлюднений звіт про роботу благодійного фонду за весь період роботи, тобто, з наростастаючим підсумком результатів. На жаль, отримав негативну відповідь на своє питання. Окремо є інформація на сторінці Фейсбуку про кожну людину, яка отримувала допомогу та про кожну організацію чи заклад, а ось зведеного підсумку поки що немає.
Не втримався я спитати і за генератори з США, про які вже легенди ходять, але почув, що в цілях безпеки їх роззосередили в різних місцях, і поки що називати їх не можна.
Через двадцять хвилин я дійсно побачив цю швидку допомогу на власні очі та зробив пару фото. Було видно, що стоїть тут вона вже давно і ніхто нею тут не користується.
Але для повноти картини потрібно було почути й інших учасників цієї історії, тому я поїхав до приймальної міського голови, та трохи зачекавши, вдалось переговорити з ним буквально кілька хвилин.
Він підтвердив, що в позаминулому році дійсно обговорювалась можливість купівлі автомобіля для лікарні, але далі обговорень нічого не продвинулось. А щодо прохань про допомогу, то практично в кожному листі до закордонних благодійників пишеться досить великий список потреб, і автомобілі швидкої та пожежної допомоги зазвичай теж включаються до нього. Він сказав, що переговорів ніяких не вів, а з дружиною Юргена Мартіна говорив лише більше року тому один раз і ось, кілька тижнів тому, другий. На її запитання він давав відповідь, що автомобіль на міську лікарню з фонду «Оберіг-26» не передавався.
Знову я перечитав всі півтори сотні коментарів під постом Юргена Мартіна, поперекладав через Гугл їх німецьку частину, але все одно залишились питання без відповіді. І тут, зовсім випадково, виявилось, що подружжя німецьких меценатів знають в Бердичеві значно більше людей ніж міський голова та очільники благодійного фонду. І невдовзі я вже телефонував на німецький номер Людмили Лауф. З нею ми проговорили майже урок, тобто, 44 хвилини, і нижче я постараюсь компактно передати суть розмови.
З Іриною Піскун вони знайомі вже десь 6-7 років, і багато гарних справ їм вдавалось зробити за цей час. Були серед них і «автомобільні». Так, колись вони купили вантажний бус для перевезення благодійної допомоги для фонду «Оберіг-26», але оформила його Ірина не на фонд, а на свого чоловіка, мовляв, тільки так законодавство дозволяє це робити.
В історії з одягом дійсно довелось похвилюватись, адже загальна вартість його була три мільйони, а митники хотіли то якісь подушечки з нього позичити собі в офіс, то пояси чоловічі шкіряні. Адвокати, суди, дійсно на себе взяла Ірина, але ці витрати не співставні з ціною автомобіля для лікарні, і на такі натяки ми не погоджувались.
Його ціна 10 тисяч євро стала такою лише тому, що на ньому працював в лікарні наш сусід, і коли дізнався, що ми шукаємо для України, погодив з керівництвом мінімально можливу ціну. В інтернеті вони могли продати його значно дорожче.
Цей автомобіль стояв під вікнами нашого будинку кілька місяців, адже попередньо домовлялись, що Бердичів його викупить, але раз за разом мова про гроші відтягувалась. І врешті-решт Юрген сказав зателефонувати Орлюку і сказати йому, що він прийняв рішення подарувати автомобіль для міської лікарні Бердичева, але жодних умов щодо судів чи допомоги при цьому не виставляв.
Авто поїхало в Україну, фотографію з кордону отримали і все. Скільки не писали чи дзвонили як там, що там, все чули у відповідь, ой нема коли, ой потім все напишу, потім розкажу і т. д. І вже в лютому цього року для нас шоком стала звістка про те, що автомобіль ще в минулому квітні був оформлений не на лікарню, а на благодійний фонд «Оберіг-26», і що він не використовується за призначенням, а просто десь стоїть.
А коли в переписці з Орлюком ще й виявилось, що міська лікарня вже має достатньо автомобілів і цей їй не потрібний, ми стали терміново шукати кому його потрібніше передати. Зв’язались з міністерством соцполітики, там порадили передати в Миколаїв, але ми не погодились, бо там фактично створена філія Бердичівського «Оберегу». Тоді нам повідомили, що потреба в такому автомобілі є в одного з військових госпіталів в Дніпрі.
Ми передали цю інформацію Ірині і сказали, щоб вона готувала документи на передачу, а коли побачили, що справа не рухається, тоді Юрген і зробив той «Пост»…
Сьогодні головний лікар міської лікарні офіційним листом підтвердив, що заклад не потребує більше автомобілів. І це може свідчити, що документи для переоформлення наказу мінсоцполітики з Бердичева на Дніпро вже почали готувати, але коли і як завершиться ця історія, поки що незрозуміло.
Одне зрозуміло точно, що вона аж ніяк не додає довіри між благодійниками та отримувачами допомоги, як і не додає її у взаємодії між бердичівлянами. Довіра – це дуже крихкий актив, який здобувається довго, а втратити його можна за мить.
А на питання, винесене в заголовок статті, однозначної відповіді, на жаль, чи на щастя, думаю, немає. Хтось не договорив, хтось змовчав, хтось не заперечив, хтось не встиг, хтось поспішив – поки що ситуацію можна виправити, але чи не повториться вона згодом?..
