Протягом двадцяти років існування нашої газети ми багато писали про роботу Бердичівської прокуратури. За цей час там помінялось чи не десяток очільників, але до кожного з них можна було звернутись за якимось роз’ясненням чи інтерв’ю.
Тобто просто зайти в двері будівлі хоч з головного, хоч з тильного входу, почитати стенди, яких завжди було багато в коридорах та пройти до приймальної чи до кабінету будь-якого прокурора.
Але з минулого року ця будівля перетворилась на неприступну фортецю. Двері для відвідувачів закриті, спілкування з секретарем лише через відчинене вікно, міські телефони не відповідають, мобільні ніде не оприлюднені.
З телеекранів нам розповідають (більше 5 років) про реформи прокуратури, змінюються назви територіальних підрозділів (міськрайонна, окружна, місцева, районна тощо), а що ж саме відбувається за цими вивісками – незрозуміло.
Тому і довелось звернутись до такого журналістського інструменту, як «інформаційний запит», хоча по ефективності отримання інформації він все ж менш прийнятний ніж живе спілкування.
Отже, 15 квітня електронною поштою було направлено запит з 2 (двома) проханнями. 1 – надати список прокурорів Бердичівської прокуратури, щоб хоч трохи зорієнтуватись, хто ж там залишився після всіх реформацій та 2 – звіт про роботу прокуратури за 1 квартал 2021 року.
За законом, відповідь на такий запит має бути надана за 5 робочих днів. Прийшло 20 квітня – відповіді немає. Ну, думаю, 5 робочих днів ще не пройшло, почекаю. Настало 25 квітня – відповіді немає, 26 іду до прокуратури виясняти, може щось не так написав, може не туди послав. Але ж ні, секретарка (через вікно) відповідає, що відповідь надрукована, підписана і відправлена на пошту.
Тоді я запитую, чи на місці керівник прокуратури і чи можна попасти до нього в кабінет. А буквально через кілька хвилин двері відчиняються та лунає запрошення заходити. І лише тоді я зрозумів, чому всередину не хочуть пускати відвідувачів, адже тут лише нещодавно закінчили робити недешевий таки ремонт. Жодних стендів на стінах вже немає, а вхід на другий поверх, де знаходиться кабінет керівника, перекривають ще одні двері з електронним замком.
Шпак Віталій Васильович призначений керівником у Бердичів після роботи в Новограді-Волинському у вересні 2020 року та перепризначений на цю ж посаду в березні 2021 року, фотографії якого ніде не знайшлось в інтернеті, виявився живою людиною з двома руками і двома ногами, в кабінеті якого теж було зроблено свіжий ремонт та стояло дорогуще крісло.
Він сказав журналісту, що відповідь на запит підписував, але списку прокурорів Бердичівської прокуратури там не давав, бо документ з такою назвою може бути у розпорядженні лише обласної прокуратури, де є відділ кадрів.
Ми обмінялись кількома загальними фразами про можливу співпрацю і мені ледь-ледь вдалось вияснити лише те, що заступником прокурора працює тепер Олена Висоцька, а колишнього заступника Вадима Кожухаря виведено за штат.
Після відвідин прокурора я знову зайшов на пошту, але відповіді з прокуратури на адресу редакції станом на 26 квітня не було навіть там. До речі, в запиті я вказував електронну адресу, на яку дати відповідь, і чому цього не зробили я ще більше не зрозумів, коли ще через два дні до редакції нарешті принесли товстий конверт з двома десятками аркушів, на якому стояла ціна такої послуги – 26 гривень.
Чесно кажучи, мені ніколи не була зрозумілою навіть необхідність існування прокуратури, а особливо тоді, коли їм набагато звузили поле діяльності і підняли зарплату, що тепер стала втричі більшою за зарплату навіть поліцейських. А вивчивши їх звіт про роботу в 1 кварталі, довелось лише зайвий раз переконатись, що назвати це «роботою» важко.
Перед написанням цієї замітки, на очі трапилась стаття в інтернеті Юрія Севрука, житомирянина, до речі, який пройшов всі сходинки прокурорської кар’єри аж до виконуючого обов’язки генерального прокурора України (один місяць в 2016 році) від 5 квітня цього року, де він нещадно критикує нинішні реформи прокуратори. Зокрема, він пише і про ганебну практику «виведення прокурорів поза штат»:
«З метою зменшення можливості оскарження рішень про звільнення, частина працівників місцевих прокуратур, які не набрали прохідний бал на тестуванні загальних здібностей (близько 500 осіб) не звільнені і не призначені до нових прокуратур, а залишаються поза штатом з мінімальною оплатою праці. Їм обіцяна можливість перездачі відповідного етапу але не зараз, а через декілька місяців. Такий підхід взагалі нагадує «шулерство». Розуміючи, що у разі звільнення всі ці особи повернуться на посади за рішенням суду, керівництво ОГП вирішило створити умови прокурорам, за яких вони за власним бажанням звільняться з прокуратури. Крім того, враховуючи, що у разі незаконного звільнення розмір оплати за час вимушеного прогулу встановлюється виходячи з заробітної плати за останні 2 місяці перед звільненням, то таким чином і зменшується сума майбутнього відшкодування за рішенням суду.»
У цій же статті наводяться дані опитування Центру Разумкова про те, що в 2021 році прокуратурі довіряють лише 2,7 відсотки українців…
Раніше в коридорі висів ось такий стенд, і не було ніяких питань…