Минув місяць з того дня, як кожен зранку 24 лютого прокинувся від жахливої звістки, в яку несила було повірити. Той день перевернув життя кожного з ніг на голову, принісши розуміння, що ті буденні проблеми, з якими доводилося зіштовхуватися раніше, виявляється, і не були проблемами.
Щодня жахливі новини з міст, містечок і сіл України про обстріли, випущені ракети, пошкоджені будівлі, забрані життя, постійні сирени про повітряну тривогу стали реальністю, про яку ніхто і подумати не міг.
У кожного міста за цей місяць змінилося кардинально життя, кожне місто мало свої події, свої гарні позитивні і трагічні моменти. Що відбулося за цей місяць у Бердичеві? Та багато чого, що навряд чи забудеш і викреслиш із пам’яті.
День початку війни у місті увінчався величезними чергами автомобілів до заправок, людей до банкоматів, аптек і магазинів та навіть на ринку. Полиці останніх враз ставали спустошеними, а паливо у місті шукали ще не один день і навіть тиждень.
В терміновому порядку міський голова скликав і засідання комісії з ТЕБ та НС, і сесії міської ради, і інші наради у зв’язку з ситуацією, що склалась. Було анонсовано про створення добровольчих загонів, подано інформацію про нестачу водіїв на хлібозаводі. Чоловіки активно йшли до військкомату з бажанням стати на захист рідного міста та країни.
Одні жителі міста родинами виїжджали в інші міста та за кордон, а ті, у кого не було власного транспорту, шукали можливості, щоб виїхати, розміщуючи в соцмережах відповідні оголошення. Адже міжміські та міжобласні перевезення відмінили. Вже потім було організовано перевезення людей до кордону автобусами, ажіотаж зменшився, а згодом відновили і маршрути до сусідніх міст та навіть у сусідні області, де немає активних бойових дій.
Події війни показали і згуртованість бердичівлян у бажанні допомогти. Небайдужі містяни ставали волонтерами, організовували пункти збору продуктів, речей, медикаментів, плели сітки. Люди з міста і з сіл привозили те, що мали і чим могли поділитися. Було створено гуманітарний штаб, логістичний центр, кол-центр в оперативному штабі. Священнослужителі долучилися до сповіщення населення про тривогу церковними дзвонами.
Перші жахіття війни торкнулися і сусіднього Житомира, де відбулися ракетні удари, причому не один раз. Потім, на жаль, постраждав від ворожої атаки і Бердичів. Майже один за одним почали надходити і продовжують надходити звістки про загиблих від рук ворога наших земляків, жителів міста та району: Андрій Полторакін, Олександр Кот, Олександр Овчар, Тарас Іваницький, Олександр Шеховцов, Максим П’ясецький, Євген Волков та Максим Павлюк, Дмитро Тичний.
Разом з тим підприємці почали повертатися до роботи. Відкрилися магазини, перукарні, СТО, кав’ярні, які до того були зачинені. Почали працювати і окремі відділення поштових послуг, адже спочатку працювали лише по одному-два. Дещо більше стало продавців і на ринках. У школярів відновилося дистанційне навчання. До сіл почали їздити автобуси, причому кількість рейсів помітно збільшувалася з кожним днем. Те ж стосується і кількості рейсів до сусіднього Житомира та появи рейсів до інших міст та областей.
Було створено телеграм-канал «РІО-Бердичів інформація» для інформування жителів нашої громади і не тільки, відновлено випуск газети «РІО-Бердичів» після двотижневої перерви, розпочала роботу телестудія «РІО-Бердичів». Працюють, хоч і за скороченим графіком управління сім’ї та соціального захисту населення, центр зайнятості, міський відділ РАЦС і раніше працював, а також багато інших установ.
Цей місяць видався нелегким для, без перебільшення, усіх бердичівлян. Але всі показали єдність, згуртованість, рішучість, бажання не сидіти, а щось робити, допомагати і підтримувати. І кожен щодня дякує захисникам України за їхню відвагу, за їхню мужність, за настання кожного наступного дня. Всі бердичівляни вірять у те, що війна скоро закінчиться, вірять у Перемогу, вірять у ЗСУ та моляться за кожного українця.
