З такою інформацією телефоном звернувся до редакції нашої газети колишній мешканець села Семенівка, який зараз тримає там дачу та іноді навідується до рідного села.
Читайте нас на Telegram // Facebook // Підтримати РІО //
Приїхавши за вказаною адресою, вдалось побачитись і з заявником, і з жінкою, яка буцімто щось порушила. Між собою вони вже давно сваряться, тому довелось окремо вислуховувати обидві різні точки зору на одну проблему.
Жінка розповіла, що, дійсно, біля їх сімейного обійстя вже більше ста років була криниця, якою користувалась частина жителів вулиці Шкільної (раніше – Жовтневої). Вона знаходилась у ярочку, недалеко від дороги. А при оформленні земельної документації увійшла в земельну ділянку, яку потім було приватизовано. Років з десять тому зробили паркан по межі законної ділянки, але біля криниці залишили прохід для людей.
Та потім вода в криниці пропала, і багато років ніхто сюди не приходив. Більшість сусідів викопали собі свої власні криниці, і навіть її сім’ї довелось бурити свердловину, щоб мати в господарстві воду. Коли постало питання вигрібної ями, то єдиним місцем і за рельєфом, і за під’їздом було саме місце, де розташована стара криниця. Потрібно було або поруч з нею копати нову яму, або використати старий бетонований ствол в якості зливового резервуару. Дно при цьому забетонували, щоб стоки не потрапляли у водоносні пласти. І зливають до неї зовсім мало стоків, бо все одно звикли посуд у мисці мити, та й навіть у свердловині води недостатньо для всіх потреб.
Чоловік розказував трохи іншу версію подій, але, головне, скаржився, що немає тепер де набирати воду, коли приїжджає до себе на дачу. Обурювався, що коли були вибори в Семенівській громаді, то їм обіцяли взагалі по вулиці водогін зробити, як це є в іншій частині села, але потім про обіцянки, мабуть, забули.
Я запропонував йому проявити ініціативу, зібрати разом мешканців, яких торкнулась проблема тієї криниці, зібратись грошима, хто скільки зможе, можливо, попросити сприяти в такій ініціативі і об’єднану громаду, щоб викопати іншу, глибшу і кращу криницю, адже оголошеннями від бригад, що цим займаються рясніють сторінки газети чи стрічки в соцмережах.
Такий підхід не дуже сподобався йому, і войовнича риторика зразу змінилась. Як вершину того, на що він здатний, пообіцяв, що напише таки свою скаргу в письмовому вигляді та подасть до апарату громади.
Можливо, ця ситуація і не потребувала би розголосу, якби не дійсно глобальна проблема з недостачею питної води і в Україні в цілому, і зокрема в нашій місцевості.
Води стало менше, за неї сваряться сусіди і ведуться війни. Тому ставитись до неї треба дуже економно та бережно, в тому числі, і до тієї, яка знаходиться під землею.
І якщо рішення використовувати під помийну яму колишню криницю навряд чи є протизаконним, то з етичної сторони воно все ж виглядає не зовсім гарним. Тому, цілком можливо, що ця історія ще буде мати продовження.
