Ми продовжуємо розповідь про історію Марії, яка силою духу перемогла біль, труднощі та випробування. Юність – час сподівань, очікувань та пошуку свого шляху. Кожний рік життя героїні нашого нарису був пов’язаний із якоюсь важливою подією: у 2000-ому вона зустріла Мар’яна.
Марія та Мар’ян
Неначе все було вчора, настільки сильні та яскраві спогади жінки. Вони познайомилися на дні народження спільного знайомого. Очі Мар’яна, букет червоних троянд у руках хлопця, відчуття дивного тяжіння… Марія відразу ж зрозуміла: це він – її доля, той єдиний, кого чекала, і ця зустріч – Божий промисел. Ще раніше вона почала читати «Біблію» і дуже вірила: щось має статися важливе у її житті. Перша зустріч була початком кохання…
Коли Мар’ян поїхав до себе, в Чуднів, де народився та мешкав, Марія зрозуміла, що ніби втратила частинку себе. А потім були листи та телефонні дзвінки від нього і, нарешті, під час третього побачення, – пропозиція одружитися.
Весілля зіграли на славу: спочатку у Бердичеві, просто на подвір’ї рідного будинку дівчини, де вся вулиця видавала її заміж. Ще гучніше святкували на батьківщині Мар’яна. Всі милувалися чарівною парою: закоханою і вродливою.
Чоловік розумів свою обраницю, як ніхто. Вони доповнювали одне одного і були гармонійним цілим. Жінка уявляла подружнє життя саме із такою людиною, яка готова на все заради неї. Мар’ян оточив свою коханулюбов’ю, турботою та увагою. Сталося, як мріялося… Невдовзі народився синочок Михайлик, котрого подружжя так очікувало…
Мар’ян нерідко повторював своїй дружині слова кохання і намагався здивувати її чимось приємним. Марія згадує, як одного разу на день народження він обшукав усе місто, аби знайти коробку із цукерками «Кохаю тебе». Мар’ян нерідко їздив у відрядження і завжди привозив цікавий сувенір чи м’яку іграшку.
Як і в усіх родинах, у їхній сім’ї також траплялися труднощі. Та попри негаразди, у відчай не впадали. Якось захопилися підприємницькою діяльністю, проте бізнесменів із них не вийшло. Інші на їхньому місці, напевно, вже давно опустили б руки. На щастя, знаходилися ті, хто охоче допомагав. Марія працювала художником-оформлювачем на одному з міських підприємств. Мар’ян, радіотехнік за освітою, займався ремонтом різної апаратури. Із грошима часто бувало скрутно, проте подружжя не падало духом , самотужки вирішуючи непрості проблеми. У виборі чоловіка, була впевнена Марія, вона не помилилася.
Синок Михайло зростав справжнім помічником батьків. Змалку йому довіряли сімейну касу. «Першою покупкою хлопчика був хліб, – і досі пам’ятає Марія, – із самісінького дитинства він знав, що це – найголовніша та найцінніша їжа». Платити за комуналку і кредити, ходити до магазинів, готувати – за це у сім’ї відповідав син-старшокласник, людина самостійна та працелюбна.
Жодного дня без творчості
Моя душа кудись все рветься,
Вона то плаче, то сміється,
Душа то стогне, то співає,
Летить, від щастя завмирає,
І повниться любов’ю серце,
Моя душа кудись все рветься.…
Цей вірш Марія написала багато років тому. Весь час вона прагнула реалізувати свої мрії і творчі задуми. Жінка вірила в істину: думки неодмінно стають матеріальними. Суворі реалії життя не перемогли в ній романтика. Марія записувала у свій щоденник поетичні одкровення, оповідання та міні-романи, свої твори вона надсилала у різні жіночі видання. На дозвіллі читала Дейла Карнегі, Луїзу Хей, Джона Кехо, Олега Покальчука та Олену Любченко.
З Марією цікаво спілкуватися, вона захоплюється живописом, мистепцтвом ікебани, а також – китайською та індійською культурами, ось чому в її оселі чимало репродукцій, статуеток і декоративних панно. На обличчі вродливої жінки спалахує посмішка, вона впевнена: запорука успіху – в хорошому настрої. Як би не доводилося важко, треба вірити у краще й бути переконаною: нічого, прорвемося!
На подвір’ї будинку, де проживали Марія і Мар’ян та їх син Михайло, гостей зустрічав веселий пес Левко, а на порозі – багатодітна котяча родина. Чотириногих у родині поважали та рахувалися з усіма їхніми примхами.
В сім’ї склалися свої традиції та звичаї. Чоловік завжди дарував квіти своїй дружині у день їх першої зустрічі – 20 березня. До речі, понад 10 років тому світ став відзначати його як Міжнародний день щастя…
Подружжя завжди радо зустрічало друзів, у родині панували любов, повага та взаєморозуміння. Але раптом сталося те, чого Марія ніяк не очікувала і не могла уявити навіть у найкошмарнішому сні…Її історія мала продовження. Далі буде…