Від цих подій нас відділяє 8 років, але болить кожному так, ніби сталося це буквально вчора. Кожному, хто втратив там, на Майдані і приближених до нього вулицях, сина чи доньку, тата чи маму, чоловіка чи дружину, друга, товариша, знайомого…
Адже 2014 рік став найзнаковішим у новітній історії України, і те, що почалось тоді із мирної акції протесту, переросло у аж ніяк немирні дні і тижні, а зараз ще має продовження на сході нашої держави.
У Бердичеві не вперше проводять години-реквієм за Небесною Сотнею, згадуючи подробиці тих кривавих днів. Але вперше цьогоріч провели захід в дещо іншому форматі у виставковій залі Музею історії. Саме це і зазначила директорка музею Наталія Захарчук. Причому у форматі невимушеного спілкування, згадок про Революцію Гідності, розповідей учасників подій.
На стінах – експозиції з Євромайдану, в куточку – речі, які допомагали, захищали, підтримували у важкі моменти, а під склом – матеріали про протести на Майдані, про участь у них бердичівлян та надані ними фото. Сам захід, за словами Наталії Захарчук, не про смерть, а про життя, про світлі спогади, про людей, про те спільне, що їх об’єднало, про Героїв Небесної Сотні. Як би не хотілося, але оживити цих людей не можна, але можна зберегти про них пам’ять, показати їх такими, якими бачили їх найближчі люди, розповісти про них таких, якими вони були.
А Небесна Сотня, як коротко і влучно зазначив Микола Ніколаєв, не лише звідти все бачать, а й чують. Саме цей чоловік став одним із ініціаторів і натхненників такої зустрічі в Музеї історії. Він представив невеличкий фільм-хроніку про події на Майдані, що їм передувало і чим вони закінчилися. Хоча вони по суті ще не закінчилися…
Після перегляду кожен бажаючий мав змогу долучитися до так званого «діалогу». Поспілкуватися, розповісти про свої згадки, свою участь у Революції Гідності, свої враження та свій біль. Це, за словами організаторів заходу, дуже важливо і дуже потрібно. Адже ті, хто у 2014 році народилися, вже пішли до школи, а ті, хто тоді був у першому класі, скоро стануть студентами. І вони або не знають, або не пам’ятають про ті події. Тому такі зустрічі, такі заходи у форматі живого спілкування за участю свідків та очевидці – це можливість донести до них правдиву інформацію, що є по-істинному обов’язком.
v
