Житель Бердичівщини, 68-річний Володимир Сінчук, повернувся з Молдови. Протягом останніх років наш земляк доклав чимало зусиль, щоб відмовитися від російського громадянства та отримати омріяне українське. Ще до повномасштабного вторгнення це було складно зробити. До того ж для людини, яка тривалий час живе в Україні та підтримує її, небезпечно їхати до країни-агресора. Після 24-го лютого 2022-го року відмовитися від російського громадянства стало набагато важче. А у певних випадках – просто нереально. Цієї весни, вдруге здійснивши поїздку до Кишинева, Володимир Сінчук нарешті досяг важливих результатів. Про це він розповів своїм друзям-однодумцям на зустрічі учасників групи «Промінь світла».
Вибір – єдиний: вийти з громадянства держави-агресора
Володимир Іванович народився на Бердичівщині, в селі Маркуші. Його батько був військовим, отож сім’я часто переїжджала. Голова родини служив на Далекому Сході… У 1972-му син Володимир закінчив школу № 2 м. Бердичева і продовжив навчання у Ленінграді, на юридичному факультеті університету. Згодом юнака призвали до армії. З часом він вступив до військово-медичної академії. На військовій службі перебував до 2008-го…
На Бердичівщину Володимир Сінчук, полковник медичної служби запасу, кандидат медичних наук, старший науковий співробітник, повернувся у 2009-му році. Невдовзі отримав посвідку на постійне проживання в Україні. Ще до повномасштабної війни прагнув зайнятися переоформленням своїх документів, але не вдалося – занадто складна процедура. Термін дії закордонного паспорта, оформленого в РФ, закінчувався, а їхати до ворожої країни, щоб позбутися іноземного громадянства, – дуже небезпечно через ризик бути затриманим. Росіяни всіляко перешкоджають в отриманні відмови, зазначає чоловік.
Володимир Сінчук звернувся до Бердичівського відділу міграційної служби, щоб набути громадянства України. Фахівці провели належні перевірки. В документах були виявлені деякі помилки у написанні прізвища, і виникла потреба переоформити свідоцтво про народження. Завдяки професіоналізму та небайдужості бердичівських міграційників, наголошує Володимир Сінчук, був наведений порядок у документах. І на початку січня 2024-го року чоловік отримав посвідку на постійне проживання в Україні. Ще до війни він позбувся нерухомості в Росії, і не має реєстрації у країні-агресорі. Син Володимира Івановича, котрий проживає у Санкт-Петербурзі, допоміг в отримані потрібних документів, зокрема – довідки про відсутність судимості.
Наступний крок – поїздка до третьої країни і подання відповідної заяви на продовження закордонного паспорта. У березні наш земляк вперше побував у Молдові, де проживає його племінник Анатолій. Наприкінці квітня знову завітав до Кишинева, щоб отримати новий документ. Наступні кроки з набуття громадянства України – попереду. Складна процедура зазвичай триває 2 роки.
Враження від сонячної Молдови
З сонячної Молдови Володимир Сінчук привіз незабутні враження, чудові фото і цікаві ведеозамальовки. Наша західна сусідка зустріла українця гостинно та радо. Учасники групи «Промінь світла» почули, як співають єврейські пісні молдавські родичі бердичівлянина, грає на роялі твір Фридерика Шопена житель країни, котрий також має громадянство Великобританії. Побачили світлини Кишинева: Президентського палацу на проспекті Штефана чел Маре, тріумфальної арки Перемоги, пам’ятників українському політичному, церковному та освітньому діячу Петру Могилі, маршалу Юзефу Пілсудському і легенді світового кіно, режисеру Емілю Лотяну та фото єврейського кладовища. Володимир Іванович згадував зустрічі з цікавими особистостями: коли гуляв центральним парком Кишинева, познайомився з тамтешніми журналістами, які взяли у нього інтерв’ю щодо свободи преси. А вечорами у цьому прекрасному для прогулянок місці затишно та романтично від шуму струменів фонтанів…
Чоловік багато ходив пішки, насолоджуючись мальовничими краєвидами столиці Молдови, архітектурою старовинних будівель, красою храмів та монастирів. В одній зі святих обителей пив воду з криниці… Розповів слухачам, що у Кишиневі є школи з вивченням української мови: гімназія ім. Тараса Шевченка, ліцей ім. Івана Нечуя-Левицького та ліцей ім. Михайла Коцюбинського. У столиці – чимало бібліотек, мешканців радує та, що розташувалася просто неба у сквері імені Міхая Емінеску.
І як не побувати на ринку Кишинева, який вражає розмаїттям товарів та нагадує східний базар, де можна і потрібно торгуватися! Тут пропонують продукти харчування за різними цінами та на будь-який смак.
Кишинів – місто багатонаціональне, в ньому проживають болгари, греки, молдавани, румуни, росіяни, цигани, вірмени, серби та українці. Столиця – культурне серце Молдови. Згадаймо вальс Євгенія Доги, божественний голос Марії Бієшу та пісні неперевершеного Іона Суручану…
Цього вечора бердичівляни також здійснили уявну подорож Молдовою крізь час та простір разом із кандидатом біологічних наук, поетесою з с. Терехове Тамарою Яковчук (Терех), яка протягом понад 20 років проживала в країні чудес і працювала в науково-дослідному інституті біологічних методів захисту рослин м. Кишинів. Свої почуття передала у збірці віршів, написавши, що в серці Молдова «звучить, як скрипка леутара…» Присутні гортали сторінки її поетичної книги «Суголосся», виданої у 2017-му році, – щирої сповіді душі…
У Кишиневі цвітуть каштани, сяючи білими свічками… Учасники зустрічі в Бердичеві сфотографувалися на спомин про подію біля квітучого дерева на площі Соборній. Згадалися рядки міського поета Анатолія Кондратюка:
І здалека і зблизька
Я спішу під каштани:
Спочиваю душею,
Забуваю біду..