Такими словами міського голови Бердичева розпочались траурні заходи 27 листопада, присвячені річниці українських голодоморів. Адже саме цього дня виповнюється сота річниця з дня першого голодомору українців у двадцятому столітті 1921-22 років та сімдесят п’ята річниця третього голодомору 1946-47 років.
Але найбільше українців загинуло, звичайно ж, під час другого, найжахливішого і найкривавішого голодомору 1932-33 років, який багатьма державами світу визнано етнічним геноцидом.
У своєму виступі Сергій Орлюк передав вранішній діалог зі своєю донькою, яка побачила меморіал пам’яті:
– А чому жінка плаче?
– Бо в неї немає хліба.
– А де її діти?
– Вони померли, бо хліб забрали бандити.
– А я не боюсь бандитів, бо в мене є папа…
Тоді не було війни, тоді був мирний час. Але прийшли бандити, які забрали хліб, щоб Україну поставити на коліна.
Ми повинні пам’ятати тих, хто загинув, тих, хто не народився, і тих, хто це зробив…
Ведуча розповіла, що пам’ятний знак, біля якого нині зібрались бердичівляни, було збудовано в 2016 році та відновлено після акту вандалізму цієї весни за кошти підприємця Анатолія Кашпірука та надала йому слово для виступу.
Анатолій Васильович не поправив ведучу, хоча варто згадати, що і у його ініціативи був непростий шлях, і те, що допомагали у спорудженні монумента чимало бердичівських підприємців.
«5 років від спорудження пам’ятника – це багато чи мало, – розмірковував Анатолій Кашпірук. – Якщо згадати, то з 1917 року по 1947 рік в Україні було створено три голодомори. На землі, яка до революції годувала пів Європи. Україна не сприйняла радянської влади, і саме за це її було покарано… Мені батьки розповідали, як це було, коли комсомольській загони «Червоною мітлою» забирали все зерно до останнього, навіть горщики з кашею з печі витягали…»
Продовжив тему усвідомленої комуністичної політики щодо українців протоієрей Євген Шимченко: «Голодомори стали наслідком втрати Україною своєї державності. І сьогодні це потрібно добре розуміти, щоб не втратити державу знову…»
Присутні поклали квіти до монументу, запалили лампадки та хвилиною мовчання пом’янули всіх загиблих та померлих.
Під час проведення церемонії лише кілька бердичівлян зупинились, щоб послухати та долучитись до панахиди, всі інші байдуже минали людне місце і поспішали по своїх справах. І саме подібна байдужість іноді ставала початком незворотних процесів у всі часи…
