Молодятам прийнято бажати дожити до весілля золотого у любові та злагоді.Недосяжна для когось дата давно залишилася позаду для сім’ї Галини Іванівни та Юрія Васильовича Огородніків. Наприкінці січня вони відсвяткували своє «залізне» весілля. Їхній шлюб довжиною у 65 років витримав різні труднощі, щоб сьогодні бути прикладом для дітей, онуків та правнуків.
Ця історія переконує в тому, що двох людей, призначених одне одному, пов’язують невидимі нитки, і подальше щастя залежить від них самих. Зустрітися Галині та Юрію судилося в рідній Мирославці – затишному куточку Бердичівщини. Тут працювали, виховували дочку та сина і проживають нині. В селі з миролюбною назвою чимало лелечих гнізд на деревах і стовпах. Кажуть, де знаходять притулок ці красиві птахи, живуть добрі люди. Є домівка пернатих і біля будинку Огородніків. Утім, завітаємо до їх гостинної оселі та дізнаємося, в чому ж секрет довгих щасливих стосунків.
Мама і бабуся Галина Іванівна – унікальна, чудова людина
Ще до знайомства з подружжям їхня дочка, Світлана Юріївна Коновальчук, розповіла: «Мама – комунікабельна та енергійна. Командир у нашій родині. Вона завжди радо приймає гостей. Наша мама любить людей». Переступивши поріг привітних мирославців, які вийшли назустріч, ми переконалися в цьому. Щира, життєрадісна і жвава Галина Іванівна запросила до затишної вітальні, і почалася невимушена розмова. Виникло таке відчуття, що ми знайомі давно. Здавалося, що вже бачили картини на стінах і різні статуетки, що вже сиділи за столом, покритим скатертиною, і смакували смачним компотом…
Одинадцятого вересня жінці виповнилося 82. Вона ну ніяк не виглядає на свій вік. А народилася Галина Іванівна у місті Золочів Львівської області. Тато, родом із Луганщини, був військовим. Уже потім вони переїхали в Мирославку, де пройшли дитинство, юність і трудове життя Галини Іванівни. Працювала вона на сортоділянці у колгоспі. Бригаду свою любила і на роботу поспішала, як на свято. Пам’ятає всіх, із ким трудилася не покладаючи рук. У молодості непогано шила для себе та рідних. На кухні жінка – справжній ас! Приготує що завгодно: холодець, голубці, котлети та биточки в неї – суперові, а смачні штруделі з маком – пальчики оближеш! І зараз дасть фору будь-якій господині. На столі завжди улюблені страви чоловіка, а борщ або капусняк – на першому місці. «Мені до всього є справа, – посміхається вправна господиня. – Хоч зір вже не той, але все помічаю!» Найкраще про бабусю розкажуть уже дорослі онуки. Вона беззавітно їх любить, надихає та вміє слухати. Хтось мудро висловився: «Бабуся недовго тримає рученята онуків у своїх долонях, а от у серці вони у неї назавжди…» Олена Аніщенко, кажуть її батьки, вдалася в Галину Іванівну – така ж гарна й товариська. Молода жінка говорить, що бабуся – надзвичайно добра людина, яка з самісінького дитинства доглядала своїх найменших і зараз в усьому підтримує та допомагає чим може. І дідуся, Юрія Васильовича, неможливо не любити: «Про нього можна розповідати нескінченно довго. М’який, доброзичливий та спокійний. А руки має золоті!»
Тато і дідусь Юрій Васильович – справжній у всіх відносинах
Юрій Васильович Огороднік – корінний мирославець. Його батько (як і тато майбутньої дружини) загинув на фронті під час Другої світової війни, сина виховувала мати. В армію він був призваний на три роки. Служив у Владивостоку, 12-го листопада пішов у лави Збройних Сил і 12-го листопада повернувся… Юрій Васильович 32 роки пропрацював робітником на залізниці. Він уміє все робити по господарству, пишається чоловіком Галина Іванівна, раніше ще й кошики плів із лози: «Фахівець широкого профілю, майстер на всі руки! Сам Бог дав йому таке прізвище – Огороднік. Любить поратися на городі. І нині проводить там весь час. Огірки вибирати не дасть – тільки сам!» «Люблю землю», – просто і щиро розповідає Юрій Васильович. Незважаючи на свій вік та недуги, він продовжує слідкувати за порядком на подвір’ї та доглядати за грядками. А в серці живуть любов і повага до дружини: «Вона й досі швидка та моторна». Розмірковуючи про оточуючий світ і людські взаємини, ділиться власними думками: «Життя – така штука, що треба уникати суперечок та сварок і шукати шлях до порозуміння…»
Пліч-о-пліч сімейною стежиною довжиною 65 років
З того часу, як на весільному рушнику поєднали свої долі Галина Іванівна та Юрій Васильович Огородніки, минуло 65 років. У Мирославці всі добре знають одне одного. І в юності Галина та Юрій постійно бачилися – дівчата і хлопці ввечері збиралися на одній вулиці. І грали гармошка та балалайка, лунали пісні, молоді люди жартували, танцювали й залицялися одне до одного. Доля звела двох гарних і товариських мирославців. Галині припав до душі стрункий роботящий юнак, ну а Юрій покохав веселу красуню всім серцем. Зустрічалися рік, а 27-го січня 1957-го зіграли весілля у батьківській хаті. У суботу, згадує пані Галина, за всіма традиціями замішували тісто і випікали в печі коровай – символ сімейного щастя, злагоди, вірності та розуміння, прикрашаючи зверху шишками – борошняними виробами. А в неділю вже гуляли весілля, на яке посходилися гості «з усього світу» – рідні, сусіди та численні знайомі. Роки подружнього життя в турботах і радощах пролітають швидко, говорить Галина Іванівна: «Я й не помітила, як уже минуло 65. Ми багато працювали, але втоми не помічали. І господарство тримали чималеньке. А зараз лише коза з козенятами». Разом будували свій дім, разом штукатурили, а декілька років тому провели газ, зробили ремонт і переклеїли шпалери. Вони не звикли сидіти без роботи, цьому навчили й своїх дітей, і онукам нагадують, що все у житті досягається завдяки праці.…
Цієї зими за гостинним столом зібралися сім’я, куми і друзі, аби привітати подружжя із «залізною» річницею шлюбу. Дочка Світлана Юріївна – така ж гарна кулінарка, як і мама, страви готували разом, тож частування вийшло на славу!
З 65-річчям спільного життя свої поздоровлення парі також адресували голова Швайківської територіальної громади Габріел Мкртчян та староста Мирославського старостинського округу Ірина Мельничук. Теплі слова, квіти й подарунки – приємні миті, які ювілярам запам’ятаються надовго… Вони виховали двох дітей – дочку Світлану та сина Василя, мають двох онуків – Олену і Максима. З повагою відгукуються про зятя – Василя Миколайовича Коновальчука: «Прекрасна людина. І господар гарний…» Гортаючи сторінки фотоальбомів, люблять показувати світлини правнуків, яких у подружжя – семеро. Своїм молодим поколінням Галина і Юрій Огородніки пишаються. На свята: Різдво, Великдень та дні народження – всі приходять і приїжджають до батьків. Спілкуються, згадують та діляться сокровенним. У хазяйки завжди в запасі веселий жарт, а у господаря – підбадьорливі слова. Вони дивовижно схожі між собою: обидва синьоокі та усміхнені…
У чому ж секрети подружнього довголіття? Особливих, зізнаються, немає. Головне, переконана Галина Іванівна, – терпимість і бажання розуміти одне одного: «Моя мама, Анна Палагеївна, дала мені напуття перед весіллям: «Йдеш заміж – назад вороття немає…» Що б у житті не трапилося, треба мати сили все перебороти. І бути сам для себе психологом». «Потрібно любити одне одного і вміти прощати», – приєднується до розмови Юрій Васильович. Коли поруч – надійне плече, то й щастя – на двох, а печалі діляться навпіл.
Двадцять четвертого лютого Юрію Васильовичу виповнюється 84 роки. Вся сім’я буде вітати винуватця святкової події. І ми надсилаємо цій чудовій людині, сповненій оптимізму та життєлюбства, найтепліші слова побажань: доброго Вам здоров’я, радісних та щасливих миттєвостей, поваги, турботи і підтримки найрідніших людей.
Ідучи пліч-о-пліч ось уже 65 років, подружжя Огородніків зберегло найголовніше – вміння дивитися разом в одному напрямку. Сімейне «залізо» гартувалося спільними випробуваннями та негараздами і зміцнювалося любов’ю та злагодою.
