Газифікація сільських населених пунктів Бердичівського району розпочалась на початку вісімдесятих років минулого століття (в Бердичеві – з 1949 року, в Гришківцях – з 70-х років). Але до цього часу так і не закінчилась. Ось і Малосілка чекала свого «голубого вогника» майже десять років.
В 2006 році на зборах села люди прийняли рішення розпочати будівництво вуличних газогонів за власний рахунок і в 2007 році в основному їх збудували. Не вистачало лише підвідного газопроводу до села. Його будівництво чекали у 2008 та 2009 роках, і в 2010 році нарешті розпочали. Довгих чотири роки пройшло від початку його будівництва до завершення.
Про ці історичні для Малосілки віхи розповів у своєму виступі на урочистому мітингу сільський голова Микола Миколайович Олексійчук. Як годиться, сільський очільник подякував обласній державній адміністрації, обласній раді, районній адміністрації та раді, посадовцям Житомироблгазу та іншим, причетним до газифікації людям і організаціям.
Заступник голови ОДА Ярослав Лагута, який приїхав замість очікуваного губернатора, нагадав сільським жителям, що газ нині дорогий, і до його використання треба ставитись дуже ощадливо, тобто утеплювати будинки та дотримуватись інших заходів енергозбереження.
Народний депутат Олександр Ревега був небагатослівним, виступаючи на мітингу, але його щирі слова сподобались малосілківчанам так, що після церемонії вони ще довго прагнули з ним поспілкуватись.
Очільник Облгазу Валентин Ющенко сказав, що газ є найкращим паливом на сьогодні, а ще недавно він був і найдешевшим.
Новопризначений керівник Бердичівської РДА Едуард Томашевський розповів, що одним з його бажань на новій посаді буде зробити так, щоб діти не носили дрова.
Голова райради Костянтин Мулярчук висловив оптимістичну думку про те, що після закінчення війни в Україні знайдуть більше свого газу, і тим самим здешевлять ціну на нього.
Після цього до слова запросили директора київської фірми «Укргазреконструкція», яка проводила більшість будівельних робіт по прокладенню газогонів. Ну якось так повелось на Україні, що всі більш-менш дорогостоящі роботи з будівництва вміють робити виключно київські фірми. Там, у цьому Києві, напевно, куди не плюнь, попадеш на екскаваторника чи монтажника труб.
Урочисту подію привітав і освятив місцевий священнослужитель, і лише після цього високі гості запалили символічний факел. Горів він зовсім недовго, бо коли діти переодягнувшись із святкових костюмів, вибігли з клубу сфотографуватись біля вогню, на жаль, не встигли.
А мені особисто найбільше сподобався на цій церемонії виступ шкільного хору з бадьорою піснею, в якій звучали слова: «Не давайте суму жити, посміхайтесь повсякчас. Наші діти будуть жити краще нас!» ( якби керівники хору трохи пофантазували, могли б у приспів зарифмувати і таке довгоочікуване слово в Малосілці – газ).
