Спільною молитвою «Отче наш» розпочався у Бердичеві особливий, лютневий Молитовний сніданок. Напередодні, 20 лютого, ми відзначали день пам’яті Героїв Небесної Сотні. За три дні, 24-го, виповниться два роки з моменту повномасштабної війни в Україні. Сьогодні, 21 лютого – Міжнародний день рідної мови.
Молитовний сніданок зібрав у Музично-драматичному театрі на Європейській рідних загиблих Героїв-земляків. Людей, у яких війна забрала найдорожче – дітей, батьків, коханих, братів та сестер. Наша громада втратила вже 200 своїх синів і дочок…
Крім сімей загиблих були присутні священнослужителі різних конфесій, міський голова Бердичева Сергій Орлюк, секретар Бердичівської міської ради Богдан Коляда, помічник народного депутата України Богдана Кицака Юлія Чепак, керівники і працівники відділів та управлінь, представники культури, бердичів’яни. Модератором заходу виступив Олександр Корнійчук.
Про те, як вже 10 років лютує лютий, страшні дати в новітній історії України, знищений на фронті цвіт нації, вбитих горем рідних загиблих, цивільне населення, ні в чому не винних дітей, чиї життя обірвали ворожі обстріли, Соборну Україну, згуртованість, патріотизм і спільну мету – Перемогу України зі сцени говорив міський голова Бердичева Сергій Орлюк. Після виступу пам’ять кожного земляка, Воїна, полеглого за Україну вшанували хвилиною мовчання.
Олександр Корнійчук наголосив на необхідності підтримки один одного, закликав вірити у Господа та щоденно молитись до Всевишнього. Після цього до слова запросили Владику Паїсія – Єпископа Житомирського та Овруцького Православної церкви України, який пригадав, як в різні часи на освячену Богом українську землю ворог приходив з вогнем і мечем. І ось знову, вже десять страшних років від 2014-го промайнули, наче один страшний день…
«Це не братовбивча війна, не конфлікт. Так говорить ворог, щоб спантеличити, повернути в історію, в часи, коли ми були під гнітом руського міра. Ми ж маємо розуміти, що перемоги не буде, поки ми не переможемо на духовному фронті. Не може бути тіло українським, а душа – російською. Ті, хто служить державі-агресору, не чують наших криків. Вони ідуть і далі кланяються. Питання: кому? Прихід яких «наших» вони вимолюють? Московський кирило також вірить в Бога, але благословляє на вбивство, освячує зброю. Українська церква натомість молиться за українських воїнів і за Перемогу. Вони забирають чуже, а ми боремось за своє. Є різниця! Так, віра передбачає прощення. Але прощення можливе лише після щирого покаяння. А путін не покаїться, як не покаївся і диявол. Ми маємо завершити справу, розпочату нашими Героями, маємо завершити війну в нашому поколінні».
звернувся до присутніх Владика Паїсій.
Військовий капелан Іван Цихуляк процитував відому поезію Лесі Українки «Contra spem spero!»: «Так! я буду крізь сльози сміятись, серед лиха співати пісні, без надії таки сподіватись, буду жити! Геть думи сумні!» Цими словами він звернувся до матерів загиблих, чиї почуття, чий біль відомий тільки їм, до дружин, які залишились вдовами, до осиротілих дітей, до тих, хто втратив найдорожче. Потрібно жити далі! Потрібно звіщати світові, що Україна – жива! На жаль, у повсякденному житті, у його вирі ми не часто зупиняємось для того, щоб просто помолитися. Тому сьогоднішній день, розпочатий зі спільного звернення до Бога – вже особливий.
Кілька слів зі сцени прозвучали від офіцера 26 абр, капітана Віталія Матвійчука. Коротко, лаконічно, по-військовому, молодий воїн, який недавно повернувся з передової розповів, наскільки важливою та підтримуючою є віра для наших хлопців на фронті, з чим звернувся до священнослужителів, закликавши ще частіше приїздити до бійців. Також під час свого виступу він пригадав слова знайомого капелана про три складові воїна – тіло, душу і дух. Тіло – робота військових, гарт. Душа – це про родину і сімейні зв’язки. Сформувати дух здатні тільки священики. Сьогодні ми маємо можливість творити справжніх українців, майбутнє нашої держави і робити це потрібно спільно.
Настоятель Парафії Непорочного зачаття Пресвятої Діви Марії наголосив, що завтра може не бути, а щоб цього не сталось, донатити потрібно вже сьогодні. Згадував, як на початку повномасштабної війни звертався до всіх по допомогу для військових, ВПО і звідусіль отримував її. Нині ж реакція кардинально інша, а подекуди навіть агресивна. Мовляв, скільки можна, потрібно вже закінчувати цю війну. І навіть для таких випадків можна підібрати відповідні слова з Євангеліє та достукатись до людей. Отець Віталій привернув увагу присутніх до волонтерів, медиків, капеланів і благодійників, роботи яких не видно, але саме з ними прагнуть спілкуватись хлопці, які проходять психологічну реабілітацію, яким комфортно бути серед людей, які не ставлять зайвих питань, бо все розуміють, навіть у тиші.
Пастор Церкви Різдва Христового Петро Стахов у своєму слові запевнив, що навіть коли ми переживаємо найскладніші періоди в житті нам здається, що Бога немає поряд, насправді це не так. Господь плаче разом з нами. Просто ми маємо пройти це випробування і допомога Всевишнього обов’язково прийде. Віра є дуже важливою, її не можна втрачати. Якщо будемо вірити – побачимо славу Божу.
У залі сьогодні звучали молитви у виконанні Хорової капели Бердичівського педагогічного коледжу, хорової групи Народного аматорського ансамблю пісні і танцю «Зорецвіт» МП ім. О. Шабельника та духового оркестру 26-ї артилерійської бригади, також свою пісню побратимам присвятив учасник бойових дій Олександр Нечмоня.
Протягом зустрічі присутні читали слово Боже, молились за Україну, за її дітей – живих, померлих, убитих агресором, за військових-захисників, за мудрість рішень вищого керівництва, за майбутнє без війни і Перемогу. І ці щирі молитви полинули в небо, їх почули ті, кому сьогодні дякували за жертовність і героїзм, за непідробну любов до Батьківщини, за захист. У святому писанні йдеться про те, що вони живі, просто живуть тепер у іншому світі. А ще в серцях рідних, земляків, вдячних нащадків, які обов’язково увічнять пам’ять тих, хто виборов для них життя у мирній вільній незалежній Україні.
На звершення прозвучав Духовний Гімн нашої держави «Боже Великий Єдиний», після чого, традиційно, всіх закликали до спільного фото на згадку.
