З дитинства кожен мешканець Бердичева чув багато правдивих та вигаданих історій про найгарнішу фортецю нашого краю – монастир Босих Кармелітів. Це дивовижний католицький храм з комплексом інших споруд, історія якого починається ще з 17 століття. Однак мало хто знає, що у монастирі знаходилася власна друкарня, яка називалася «Друкарня фортеці Пресвятої Діви Марії».
Історія друкарні починається з 1758 року, коли король Польщі Август ІІІ Фрідріх надав дозвіл кармелітським монахам на її відкриття у фортеці. Саму друкарню було привезено аж з Австрії. Вона стала найбільшою латино-польською друкарнею у всьому Київському воєводстві. Її засновником вважається наставник бердичівського католицького храму – отець Юзеф (до речі, у наш час одного з монахів монастиря також звати отець Юзеф).
Відомо, що перші видання кармелітської друкарні датуються 1760 роком. Найчастіше пускали в друк ту літературу, яка схиляла до католицької віри, зміцнювала духовність. Але були й такі видання, які мали тему господарської діяльності, ветеринарії та навіть посібники для молодих дам, як поводитися у присутності кавалерів та поради фізичного і духовного догляду за собою. Книги випускалися не тільки латинською чи польською мовами, також вони зустрічалися російською, французькою і німецькою.
Ви зустрічали на Бердичівщині людей з прізвищем Папірник? Особливо багато таких однофамільців у селі Скраглівка, але чому ж? Все досить просто, кармеліти мали свою власну фабрику з виготовлення паперу, вона знаходилася на території Скраглівки. А от від назви ремесла і походить фамілія, бо папірник – той, хто виготовляє папір.
Все ж, серед іншої видаваної літератури, особливою популярністю користувалися бердичівські календарі. Вони містили у собі практичні і наукові знання, навіть новини про медицину, ветеринарію, географію та астрономію. Що цікавіше, вони були розповсюджені не тільки у Бердичеві, але й випускалися у інших містах України, зокрема у Харкові в 1797, 1799, 1808 та 1809 роках. За деякими даними, бердичівська друкарня займалася видавництвом календарів близько 100 років поспіль.
Згадку про календарі зберіг польсько-український історик, кореспондент та письменник Антоній Ролле. Він написав цілу книгу під назвою «Друкарня і граверна майстерня у Бердичеві». У ній він описав успіх бердичівського календаря, зауважив, що його випускали у 40 тисяч примірників. Це друкарське диво могли дозволити собі не тільки заможні верстви населення, але й досить бідові містяни.
Однак, у 1865 році рішенням начальника Київської губернії, видавництво бердичівських календарів було заборонено. Пояснили це тим, що вони розроблялися не за сучасними вимогами, польською мовою, та й взагалі без всякого на те дозволу. Натомість бердичівського календаря прийшов новий – київський народний. Після цього рішення друкарню було закрито назавжди.
27 грудня 1845 року вийшов останній номер календаря у кармелітській друкарні, які випускалися з 60-х років 18 століття.
