Розмова з Чемпіоном України зі стрибків у висоту, учасником Чемпіонату світу в Угорщині, талановитим бердичівським спортсменом Дмитром Нікітіним, вихованцем Заслуженого тренера України Ігоря Лонського.
Читайте нас на Telegram // Facebook // Підтримати РІО //
Дмитре, ти взяв участь у багатьох міжнародних турнірах закордоном. Прокоментуй свою участь у них?
Дуже круто, що вдалося виступити на міжнародних стартах і знову відчути цю змагальну атмосферу. На жаль, не на кожних змаганнях вдалось показати результат, який мене задовольнив, але, я вважаю, що зможу реалізувати себе.
Яке відношення до себе відчував, як до українця, з боку вболівальників та спортсменів з інших країн під час виступів за кордоном?
Не можна не помітити гарне відношення від людей за кордоном. Незважаючи чи то спортсмени, вболівальники або звичайні люди, які не мають відношення до спорту. Приємно чути слова підтримки, те, що вони слідкують, люди знають, яка ситуація зараз в Україні.
Про виступи у Командному Чемпіонаті України та Чемпіонаті України серед дорослих?
Командний Чемпіонат України проводився майже на початку сезону, це був другий старт. На мою думку, показав непоганий результат, особливо, по відчуттю стрибків. На чемпіонаті України відчував себе впевненішим і морально налаштованим на боротьбу, через те, що по цим результатам вирішувалось, хто поїде на чемпіонат світу. Завдяки тому, що переміг, це дало мені змогу туди потрапити.
Поділися своїми враженнями про першу участь у дорослому Чемпіонаті світу?
Це для мене був перший дорослий чемпіонат світу. Був вражений від масштабів. На цих змаганнях була особлива атмосфера, не дивлячись на те, чи ти спостерігаєш за спортсменами з трибун, або змагаєшся в секторі. У двох випадках отримуєш задоволення, а коли стрибаєш в секторі, ще відчуваєш велику відповідальність. На жаль, не зміг показати достойний результат і можу сказати, що не було сильних хвилювань, що могли вплинути, можливо, вплинуло те, що були перебої в тренувальному процесі через травми. Але наступний сезон буде відповідальним і насиченим, і сподіваюсь реалізувати себе краще, ніж цього сезону.
В цьому році після перерви відновився Меморіал Віталія Лонського. Що означають для тебе ці домашні змагання?
Завжди дома виступати одне задоволення. Цього року це був кінцевий старт сезону, тому стрибав та отримував задоволення. Морально було вже легше і результат мене задовольнив.
Коли в Україні війна, як спортсмену вдається зберегти психологічну стійкість під час участі у змаганнях?
Від цього ніяк не можна повністю відсторонитися. Не полишає думка, що завдяки нашим захисникам є змога виступати на змаганнях і тренуватись. І ти стараєшся показати гарний результат, тому що ця можливість дорого коштує. Поки кожен займається справами, вони віддають найдорожче.
Через війну на майже всіх змаганнях ти виступав без свого тренера. Як тримати зв’язок і чи це відчувалося коли тренера немає поруч?
На всі змагання за кордон їздив сам, тільки в Україні на змаганнях був присутній тренер. Можливо, в деяких моментах потрібен був погляд зі сторони. А в загальному я вже по відчуттях можу зрозуміти, що роблю правильно чи не правильно під час стрибка. Тренер Ігор Віталійович ще з дитинства нас вчив буди самостійними й не тільки, робити те, що він скаже. Планувати тренування, навіть якщо його не буде поруч. Це відіграло важливу роль, особливо, на цю мить, тому що не завжди є можливість, щоб він був присутній на змаганнях або під час тренувань.
