У радянські часи у Бердичеві встановлювали дошки пошани, які присвячували містянам, що мали здобутки у різних сферах. Покоління зростали, дивлячись в обличчя зразковим громадянам. А у 2012 році, продовжуючи цю вкорінену традицію, на центральній вулиці міста поставили Алею спортивної слави, яка величала бердичівських зірок спорту.
Ця Алея виявилася одним з таких місць, де можна було покроково вивчати локальну історію. Вона була названа на честь Віталія Лонського – заслуженого тренера СРСР, почесного громадянина міста. Його ім’ям також назвали одну з бердичівських спортивних шкіл.
Дехто може сказати: «Але чому ж ця алея була, якщо вона знаходиться на своєму місці?». От вже й ні, у липні 2024 року міська влада ухвалила рішення забрати сітілайти, присвячені спортсменам. Наскільки відомо, то зробили це без публічних дискусій та повідомлень.
Алея була облаштована 18 вересня 2012 року. Її урочисто відкривав тодішній міський голова Василь Мазур. На захід навіть приїхав голова обласної ради, щоб разом перерізати старичку новоствореної Алеї слави.
Проте забрати частинку міської історії про спортивні звитяги сьогоднішню міську владу змусив зовнішній вигляд Алеї спортивної слави. Зелені сітілайти, які колись придумали поставити як символ міці, за роки втратили свій первинний вигляд. Вони постійно були забруднені пилюкою з проїжджої частини, а дощова вода дедалі затікала до банерів у середині сітілайтів.
Чесно кажучи, останнім часом Алея дійсно не мала привабливості. Особисто від себе мушу додати, що наразі вона не здається пустою, навіть більш гармонійною, затишнішою. Вшанування історії – це важливо, але й естетичний компонент нашого міста грає не маленьку роль.
Зараз алеї слави у Бердичеві відкривають не такі, як раніше. На жаль, війна вносить у буденність свої корективи. Можливо, у майбутньому, коли в Україні настануть мирні часи, громадяни відкриють якісний пам’ятник, який стане новим символом славних бердичівських спортсменів.
