І хоча за час АТО та повномасштабної війни йому довелось служити і телеграфістом в Чернігівській розрахунково-аналітичній станції, і в танковому батальйоні 30 механізованої Звягільської бригади, і в інших з’єднаннях, але розпочинав свій військовий шлях саме в нашій 26-й артилерійській бригаді.
Народився Олексій в Бердичеві 12 червня 1996 року, був єдиною дитиною в сім’ї, що мешкала на Корнилівці, тому й не дивно, що навчатись пішов до сьомої школи. Дуже любив фізкультуру і спорт, і на турніку його частіше можна було бачити, ніж деінде. Після школи здобув професію будівельника в третьому ПТУ та заняття спортом не покидав і тоді.
Після закінчення навчального курсу під час строкової служби одразу підписав контракт із ЗСУ та став до лав артилеристів 26-ї бригади. Він взяв приклад з батька, який на той час виконував бойові завдання в АТО. Тож і там, де з 2014 року і базувались основні підрозділи бригади, і в місці постійної дислокації довелось служити й Олексію.
На рідній Бердичівщині він знайшов собі дружину, і молода сім’я жила в селі Райки (рідному для дружини), виховувала доньку та будувала плани на майбутнє. Після завершення контракту Олексій працював на взуттєвій фабриці «РІФ-1» та інших підприємствах міста. На жаль, шлюб дав тріщину, тож подружжя офіційно розлучилось.
З початком повномасштабного вторгнення Олексій Ковальчук знову в строю, в різних військових частинах, і з далекої відстані знову приходить розуміння того, що шлюб потрібно повернути. На цей вересень планували знову розписатись зі своєю дружиною.
Та, на жаль, війна знову порушила всі плани. Підрозділи 30-ї бригади відправили на посилення фронту під Харковом, де в районі Вовчанська вже понад місяць точаться найжорстокіші бої. Саме там обірвалось життя Олексія Ковальчука, і саме звідти вже в домовині його привезли до рідного Бердичева.
І в церкві по вулиці Одеській, де відбувалась прощальна служба, і в Гарнізонному будинку офіцерів зібралось багато друзів, рідних, знайомих, однокласників та сусідів загиблого. Всі вони згадували Олексія найкращими словами.
В своїй промові депутат міської ради Василь Толочко зазначив, що це вже п’ятнадцятий випускник сьомої школи, який загинув на війні. Василь Іванович провів паралелі між тим, що сьогодні в Парижі розпочинається олімпіада, а в Україні продовжують хоронити загиблих, хоча ще в древні часи була традиція під час олімпіад припиняти війни.
Знову траурна процесія йшла вулицею Братів Міхєєвих (до речі, її знову збираються перейменувати), а колона в супроводі поліцейського патруля їхала через все місто до міського кладовища. На військовому секторі тут знову звучав салют, Прапор вручали матері загиблого, а під звуки Гімну України труну опускали в могилу.
В останньому опорядкованому ряді залишилось місця лише на 10-12 таких могил, тож з понеділка тут починаються будівельні роботи з облаштування доріжок на наступні два ряди…
