Боєць елітної бригади «Рубіж» національної гвардії України Андрій Пєвнєв під час бойового завдання в селі Спірне отримав поранення несумісні з життям.
Офіційної інформації про його загибель не було до сьогоднішнього ранку, хоча рідні, друзі й односельці з Лемешів та Райгородку про те, що Андрій Пєвнєв загинув на фронті, знали понад тиждень.
Народився він у місті Ірпінь, Київської області 16 січня 1987 року. У вересні 1997 року Андрій разом зі своїми батьками й братами приїхали на постійне місце проживання у село Лемеші, Бердичівського району. Тут він зростав разом зі своїми братами Сергієм та Валентином у дружній сім’ї. Навчався в Райгородоцькій школі, а потім у Бердичівському будівельному ліцеї, який закінчив у 2007 році й здобув професію маляр-штукатур. Як усі сільські хлопчаки любив грати в футбол, любив ловити рибу і не дуже любив сапати й копати, але все одно це доводилось робити в господарстві.
Отриману будівельну професію Андрій застосовував на багатьох сотнях об’єктів як близьких, так і далеких, а перед війною працював на бетонному виробництві в Житомирі. Мав цивільну дружину Анну Лавринюк, з якою прожив разом 16 років.
6 грудня 2023 року був мобілізований до Збройних Сил України. Службу проходив у військовій частині 3018 на посаді помічника гранатометника 3-го відділення 2-го взводу оперативного призначення, 11-ї роти оперативного призначення (на бронетранспортерах), 4 батальйону оперативного призначення. Він був військовим в елітній бригаді «Рубіж» національної гвардії України, де незабаром став досвідченим бійцем, якого поважали й цінували побратими. На фронті мав позивний «Маляр».
На траурному мітингу в Гарнізонному будинку офіцерів, після промови голови Райгородоцької громади Максима Самчика, слово взяв заступник командира бригади, в якій служив Андрій Пєвнєв. Він розповів, що їх бригада розкидана по всьому фронту та веде бойові дії у чотирьох напрямках і в Харківській, і в Луганській, і в Донецькій областях. А до цього воювали і в Сєверодонецьку, і в Бахмуті, і в інших найгарячіших точках фронту.
«Андрюха», так його називав командир, був сміливим, рішучим й водночас добрим. Його товариші хотіли йти на завдання саме з Андрієм, бо знали, що він не кине і не підведе.
17 червня, під час виконання бойового завдання на вогневій позиції в районі населеного пункту Спірне, близько о пів на першу ночі вороги застосували безпілотні авіаційні комплекси й зробили скид з дрона, що розірвався в кількох метрах від нашого земляка, який знаходився в окопі. Від осколкових поранень, несумісних з життям він загинув. Андрій дуже любив життя й хотів повернутися з перемогою, та не судилося.
Військовий запевнив, що нацгвардійці завжди будуть пам’ятати про свого загиблого побратима, обов’язково помстяться за його смерть, а родина загиблого може завжди звертатись до них про допомогу.
Віддати останню шану оборонцю прийшли рідні, бойові побратими, друзі, однокласники, жителі громади та представники влади. Зустрічали траурний кортеж зі сльозами на очах, скорботою та болем від непоправної втрати, з квітами та навколішки.
Від рідного дому до місця спочинку вулицями рідного села Лемеші військові на плечах пронесли загиблого воїна під щемливі звуки військового оркестру. За душу Андрія підносилися молитви, якими супроводжували траурну процесію два військових капелани та місцевий духовний наставник Отець Володимир.
На кладовищі першим зі словом виступили староста Андріяшівського старостинського округу Максим Капустинський, голова Райгородоцької сільської ради Максим Самчик та заступник командира 4-ї бригади оперативного призначення національної гвардії України «Рубіж». Всі вони згадували про загиблого захисника, як дружнього, спокійного й працьовитого чоловіка.
Висловлювали глибокі співчуття рідним й схиляли голови перед воїном, який віддав найцінніше – власне життя.
Брату Валентину вручили Державний прапор України, як символ держави, якій вірно й до кінця своїх днів служив їхній брат. Поховали Андрія Пєвнєва з військовими почестями. У мить прощання для Героя прозвучав Державний Гімн України та військовий салют.
Смерть Андрія – це не тільки біль родини, це біль громади й всієї країни. Справжній патріот, вірний захисник. Таким він назавжди залишиться у нашій пам’яті, а його ім’я навіки буде взірцем мужності та незламності. Світла пам’ять про бійця, який віддав своє життя за Україну назавжди залишиться в серцях рідних, близьких та всіх, хто його знав, поважав та любив.