Народився Максим Остапчук 13 березня 1988 року в селі Хажин. Його дитинство пройшло в рідному селі, і до 4 класу навчався в сільській школі. Був добрим і спокійним, мав чимало друзів. Потім родина переїхала до Овруцького району, і до Хажина приїздили лише в гості до своїх родичів. Та коли прийшла пора здобувати спеціальність, Максим знову повернувся в рідні краї і поступив на навчання до Бердичівського ПТУ № 3, де здобув фах будівельника.
Після закінчення ПТУ – строкова служба, після якої він уклав контракт на службу у нашій 26 артилерійській бригаді. Але військове життя Максима завершилось вже після першого контрактного терміну, і він знову повернувся до наймирнішої професії будівельника.
Працював на будівництвах Бердичівщини, Житомирщини, і взагалі, де потребувались його руки та вміння. Приїжджати до родичів у Хажин та в Терехове не забував, хоча й робив це нечасто. На жаль, не зміг знайти собі надійну другу половинку, щоб створити сім’ю, хоча і в дорослому віці залишався доброзичливим і привітним, як і у дитинстві.
В 2024 році був мобілізований до лав ЗСУ та попав у батальйон «Шквал» легендарної 59-ї бригади, яким командує не менш легендарний командир з позивним «Балу». Разом з побратимами Максим Остапчук останні місяці тримав оборону під Покровськом – в найгарячішому місці на сьогоднішньому фронт. Тут ворог не рахується з втратами і намагається будь-що виконати забаганку свого знавіснілого фюрера – дійти до кордону Дніпропетровської області.
В одному з таких жахливих боїв 12 січня під селом Нововасилівка від ворожого снаряду відважний воїн загинув…
В центрі Хажина сьогодні зібрались односельці, учні місцевого ліцею, знайомі та родичі з Терехового та інших сіл Семенівської громади. Так, мало хто з них особисто знав загиблого військового, але всі вони знали, що захищав він і свою малу батьківщину і велику Бутьківщину до останньої краплі крові і заслуговує на шану і подяку.
Прощальну панахиду в приміщенні клубу здійснив Благочинний Бердичівського округу Житомирської єпархії ПЦУ, настоятель Свято – Преображенського храму м. Бердичева протоірей Євген Шимченко. А зі словами співчуття і скорботи виступили староста села та заступник голови громади.
Працівники поліції зупинили потік автомобілів, який безперервно мчить центральною вулицею Хажина, і траурна процесія прослідувала з клубу по доріжці, вкритій свіжим асфальтом. На ошатному кладовищі виділили окреме місце для поховань загиблих воїнів, і воно символічно розмістилось за могилою загиблих у другій світовій війні.
Сьогодні тут постав четвертий надгробок, над яким замайорів жовто-синій стяг (а ще чотири майорять на іншій частині кладовища). Тож вже ввосьме над кладовищем лунав військовий салют і звучав Гімн України. І головне питання, яке незримо і беззвучно мучило всіх присутніх: «Скільки ще буде таких прощальних салютів на нашій землі?..»