Військова служба в умовах, коли ворог задіює всі можливі ресурси, щоб залишити українців без засобів для існування, намагається знищити нашу культурну, історичну спадщину, є справжнім випробуванням. Проте захисники не впадають у відчай і продовжують гідно нести військову службу. Одним з таких мужніх бійців є “Гравець”, який разом з Бердичівською артилерійською бригадою стоїть на варті спокою українців.
Що найважче на фронті?
Не дивно, що найбільшою складністю для військових є розлука з рідними. «Найтяжче – це бути далеко від сім’ї», – зізнається Максим. – «Коли я пішов на службу, моїй доньці було всього 9 місяців. Зараз їй майже чотири роки – день народження у червні. Ми, чоловіки, несемо тягар служби і близьких це також пригнічує. Хоч за рік і є кілька відпусток, та все одно встигаєш лише побути вдома і знову засумувати за рідними».
А ще постійні труднощі зі зв’язком. «Іноді немає світла на базових станціях, або ворог пошкоджує їх. Це ускладнює можливість почути своїх рідних. Однак, на щастя, хоча б раз на добу я можу зателефонувати своїм дівчатам», – додає військовослужбовець.

Як тримати бойовий дух?
Мотивація бійців, як каже Максим, залишається на високому рівні. «Ті, хто прийшли разом зі мною, вже були вмотивованими. Люди, які пішли на службу з перших днів війни, зазвичай мають сильний бойовий дух», – розповідає він.
Для новачків важливо створити атмосферу довіри й підтримки. «Ми пояснюємо, що всі проходили цей шлях, розповідаємо про свій досвід, про позитивні моменти, наприклад, як вдалося знешкодити ворога. Це додає впевненості. Завжди підтримуємо один одного і не залишаємо сам на сам із труднощами», – підкреслює Максим.

Що було до війни?
Щоб зрозуміти, яким життям жили наші захисники до початку бойових дій, Максим поділився власною історією. «Війну я застав удома, в ліжку. Дружина розбудила мене після третього вибуху. Як зараз пам’ятаю – це було близько 7:45 ранку. У вікно я побачив, як люди з багатоповерхівок вибігали на вулицю – хто сідав у машини, хто просто тікав пішки. Ми також спустилися вниз, бо не розуміли, що відбувається.
Пам’ятаю, як над нашим будинком пролетіла крилата ракета. Вона летіла так низько, що був впевнений: наступний будинок стане її ціллю. Я відправив дружину з донькою до тещі, щоб вони були у більш безпечному місці. Але навіть там, у Чернігівській області, ворог наступав. Мене не покидали переживання за сім’ю, але я розумів, що маю зробити свій вибір і йти воювати».
Максим додає, що рішення приєднатися до лав ЗСУ далося нелегко. «Я мав конфлікти з дружиною і мамою, бо вони не хотіли мене відпускати. Але я не міг залишатися осторонь. Разом із побратимами ми проривалися через лісосмуги та відкриті території, щоб потрапити до військкомату. Так я став частиною своєї бригади».

Якою військовослужбовці бачать Україну після війни?
Коли війна закінчиться, кожен мріє побачити свою країну щасливою. Максим вірить, що цей день настане: «Я б дуже не хотів бачити суперечки між людьми про те, хто зробив більше чи менше. Ми всі боремося за спільну справу – за вільну і сильну Україну.
Наша перемога – це тільки початок. Після війни доведеться відновлювати інфраструктуру, переписувати історію, згадувати, хто ми є насправді. Це величезний обсяг роботи, але я впевнений, що ми з цим впораємося».

Звернення до українців
«Хочу подякувати всім, хто допомагає армії. Без вашої підтримки ми не змогли б триматися. А тим, хто ще не долучився, скажу: не зволікайте. Допомагайте, як можете, адже війна стосується кожного», – наголошує Максим.
Він також звертається до тих, хто планує вступити до лав ЗСУ: «Не йдіть на війну, щоб помирати. Приходьте, щоб жити і захищати. Ми на своїй землі, і ніхто, крім нас, її не захистить».

Ситуації на військових позиціях
Навіть у найскладніших ситуаціях військові знаходять нестандартні рішення. Максим розповів про одну з таких операцій: «Майже виїхали працювати під безпілотником, але відкриті місцевості були небезпечними. Тому, ми вирішили стріляти з-за укриття дерев у лісі, попри ризики. Адже можна влучити в гілку і все розірветься перед стволом. Проте ми все налаштували і успішно виконали завдання».
Ці слова вкотре доводять: українські військові – не лише мужні, а й винахідливі. Заради спокою мирного населення вони йдуть на ризики. Тому, всі повинні пам’ятати, якими зусиллями бійці наближають перемогу і допомагати їм.

За інформацією 26-ї артилерійської бригади ім. генерал-хорунжого Романа Дашкевича
Кожна історія про наших захисників варта уваги. Більше інтерв’ю з мужніми синами України з Бердичева ви можете переглянути тут.