Десятого травня 2024-го року в боях за Україну героїчно поліг житель села Райгородок Бердичівського району – старший розвідник-снайпер Богдан Борисовський. Воїн мужньо захищав рідну землю на передовій і загинув зі зброєю у руках….
Герой із родини патріотів України
Він народився у селі Райгородок на початку 1993-го року: 3-го січня на світ з’явився хлопчик, якому батьки, Вадим Віталійович та Лариса Анатоліївна, дали ім’я Богдан. Син зростав слухняним, чуйним і працьовитим – старанним помічником для рідних. Мав чимало друзів, із повагою ставився до дівчаток, згадує мама: «Всіх підтримував. А навчання Богдану давалося легко. Радував гарними оцінками». Був добрим сином і хорошим братом, розповідає тато. Як усі хлопці, полюбляв грати у футбол та волейбол. А коли випадала вільна хвилина, із задоволенням рибалив…
Богдан закінчив Райгородоцьку школу і вступив до Житомирського національного агроекологічного університету. Згодом був призваний до лав Збройних Сил України. Строкову службу проходив у місті Львів, у 45-му полку оперативного призначення (в/ч 4114). Вдосконалював навички снайперської справи під час навчань на Яворівському полігоні. Його армійський товариш, кум та земляк Сергій Мельник із Коростишева, називає Богдана Борисовського доброзичливою людиною і вірним другом.
Наш земляк був майстром на всі руки, деякий час працював у сфері охорони в Любарі, у Райківській виправній колонії (№ 73), бетонярем – на різних будівельних об’єктах та столяром у Бердичеві. У 2016-му році чоловік одружився. У Богдана і Валентини Борисовських народилася донечка Мілана. Дівчинці зараз 7 років. Маленька учениця ліцею № 4 м. Бердичева – викапаний батько. «Такі ж очі, як у тата. – розповідає Валентина, знову й знову роздивляючись світлини з чоловіком і дочкою. – Мілана була його подихом, радістю та втіхою…»
Син справжніх патріотів – військового капелана Вадима Борисовського і бойового медика Лариси Лотоцької, котра захищала рідну землю з часів АТО і після повномасштабного російського вторгнення (у 2016– 2023-му роках), – 28-го жовтня 2020-го уклав контракт зі Збройними Силами України. Військову службу проходив у 72-й окремій механізованій бригаді імені Чорних Запорожців (в/ч А2167) у м. Біла Церква, був старшим розвідником-снайпером (2-ї категорії) розвідувальної роти. Брав участь у боях під Авдіївкою.
Чорний Запорожець Богдан Борисовський – на захисті України
У 2022-му році, на початку російського вторгнення, легендарна 72-а окрема механізована бригада ім. Чорних Запорожців обороняла Київ, беручи участь у боях за Ірпінь, Мощун, Гостомель та Бучу. В лютому–березні зупинила й розбила російську армію на підступах до столиці. Відважні воїни не дали ворогу взяти Київ «за три дні», загарбники отримали жорстку відсіч. Після невеликої перерви на відпочинок і навчання бійці вирушили ліквідовувати окупантів на Сході України. Старший солдат Богдан Борисовський воював на таких гарячих напрямках, як Бахмутський, Вугледарський та Мар’їнський. Пройшов крізь найстрашніше пекло російсько-української війни. Разом із бойовими побратимами з одного з найславетніших збройних формувань незалежної України знищував ворога, що зазіхає на наші землі. Був неодноразово поранений та контужений… З гордістю і повагою відгукується про свого земляка райгородоцька волонтерка Олена Богайчук: «Я знайома з багатьма воїнами. Богдан – вправний боєць легендарної бригади, зарекомендував себе як досвідчений спеціаліст військової справи. Справжній воїн». Пишається сином його мама, бойовий медик Лариса Лотоцька: «Богдан досконально володів навичками стрільби з усіх видів стрілецької зброї, був відмінним снайпером. Умів керувати аеророзвідувальною технікою та дронами в умовах бойових дій».
Так, бути Чорним Запорожцем – значить любити рідну землю і безстрашно боронити її – бути відданим сином України.
Богдан Борисовський отримав статус учасника бойових дій та медаль УБД. Указом Президента України двічі нагороджений орденом «За мужність»: ІІ ступеня – за участь у спецопераціях на Світлодарській дузі і ІІІ ступеня – за оборону Києва.
Останній бій солдата з Бердичівщини…
Десятого травня 2024-го року старший солдат Богдан Борисовський героїчно загинув поблизу села Водяне Волноваського району Донецької області. Під час штурмових дій росіян нашим хлопцям вдалося відбити першу хвилю атаки з лівого флангу позиції, проте з’явилася диверсійно- розвідувальна група ворога на мотоциклах. Росіяни здійснили маневр на правому фланзі. Мужні бійці відкрили вогонь на поразку, але одного супротивника не помітили. Він проповз по полю і підло розстріляв наших воїнів у спину, коли вони поверталися до окопу, щоб перезарядити зброю. Життя обох бійців обірвалися від отриманих травм… Богдану Борисовському назавжди залишиться 31…
Страшна звістка про загибель земляка оповила невимовним сумом Бердичівщину. Пекучим болем пройняті рядки вірша «Сьогодні плачуть небеса» поетеси Ольги Калини, написані у скорботний травневий день:
Здається,зупинився час,
І все у просторі застигло,
Лише ридання раз у раз
Кремсає болем тишу хрипло…
У пам’яті Валентини Борисовської – кожний день короткого подружнього життя: «Богдан був турботливим сином, люблячим чоловіком і ніжним батьком маленької донечки. Завжди життєрадісний, веселий та товариський. Коли приїздив додому у відпустку, навідувався до школи, приходив у гості до друзів. Підбадьорював усіх, вірив у Перемогу та запевняв: «Все буде добре!» І досі у вухах його дзвінкий голос…»
У День батька улюблениця воїна, його всесвіт і джерело щастя – донечка Мілана – писала татові лист, малюючи зворушливі сердечка: «Ми любимо тебе…» А він приходить до своїх рідних уві сні і посміхається…
На Алеї пам’яті Героїв Бердичівщини біля приміщення районної військової адміністрації увічнено ім’я воїна-захисника – старшого солдата Богдана Борисовського, який загинув за свободу і незалежність України…
Жителі Бердичівщини, мешканці Райгородоцької громади, рідні, друзі і бойові побратими спочилого воїна звертаються до всіх із проханням підтримати електронну петицію на сайті Президента України про присвоєння військовослужбовцю ЗСУ Богдану Вадимовичу Борисовському звання Героя України (посмертно). Номер і дата оприлюднення петиції та посилання, за яким можна перейти і долучитися до її підписання, будуть повідомлені пізніше.
Фото з сімейного архіву родини Борисовських
