14 березня вся країна відзначала День українського добровольця. У цей день суспільство мало змогу віддячити кожному військовому, який пішов до лав Збройних Сил України з власної доброї волі.
У бердичівській міській бібліотеці пройшла зустріч громадськості, яка була присвячена вшануванню добровольців. На неї були запрошені батьки, рідні та кохані солдат, котрі самовільно відправилися до військкоматів у важкі для країни часи, а також представник руху добровольців пан Олександр Федорішен.
Бердичів’яни приготували різні розповіді про особливість цього дня, аби всі присутні згадали історію українського добровольчого руху. У той вечір декламували вірші, грали на гітарах відомі мелодії та співали хорових пісень.
Серед присутніх був протоієрей та військовий капелан Іван Цинхуляк. Він ще раз нагадав присутнім про походження українського явища доброї волі.
«Що означає українське слово «доброволець»? Це та людина, яка робить добро у міру доброти свого серця… Допоки ти є українцем, у тобі повинна битися українська кров, до тих пір ти повинен постійно бути добровольцем. А сьогодні особливий день, який змушує нас схилити з вдячністю голови перед ними, тому що вони готові віддати за свою рідну землю душу і тіло», — нагадав військовий капелан.
У кінці вечора присутні мали честь поспілкуватися з бердичів’янином Олександром, який у 2022 році добровільно вступив до лав ЗСУ, пройшов важкий шлях, боронячи нашу державу. Він розповів, що служив у взводі з чоловіками-бердичів’янами, яких було 32. Встиг побувати на бойовому завданні у Чорнобилі, пізніше на Миколаївщині. Однак виконуючи завдання під Соледаром отримав поранення, 2 місяці лікувався у шпиталях, зараз має у нозі пластину. Був на реабілітації у Литовській республіці. Олександр зауважує, що міг залишитися за кордоном, бо на сьогодні він є обмежено придатним. Але натомість обрав повернутися на Батьківщину та навіть продовжує нести службу, обіймаючи посаду у ТЦК.
Маючи змогу поспілкуватися особисто не змогла відмовити собі у запитанні: «Олександре, ви сказали, що проходили реабілітацію за кордоном і мали змогу там залишитися, але чому ж тоді ви повернулися, якщо деякі громадяни навіть незаконно тікають з України?».
«Це моя земля, чому я маю звідси тікати? Ми з дружиною відчували перед війною, що щось має відбутися, але я навіть не думав, що піду служити. У крайньому разі, ми з родиною хотіли відправитися у село, але аж ніяк не за кордон. Зараз моя думка не змінилася», — відповів Олександр.
Ця відповідь була очікуваною від свідомої людини, яка захищала свою родину та рідну землю, але від цього не менш цінною.
Велика шана та безмежна вдячність українським добровольцям, які невтомно боронять нашу країну 10 років поспіль. Ви є фундаментом свідомого суспільства та прикладом для майбутніх поколінь.
